Выпишите 3-4 признак по которым природа Исландии отличается от других стран Северной Европы..

Ісландія розташована у Північній частині Атлантичного океану, загалом південніше від Полярного кола, яке проходить через невеликий острів Ґрімсей неподалік від північного узбережжя Ісландії. Країна лежить між 63° і 67° пн. ш. та 25° і 13° зх. д.

Хоча Ісландія є ближчою до Ґренландії, аніж до континентальної Європи, її відносять саме до Європи з культурних причин. Геологічно острів є частиною обох континентальних плит. Найближчими частинами суші є Ґренландія (287 км) та Фарерські острови (420 км). Найменша відстань до континентальної Європи становить 970 км (до Норвегії).

Ісландія є 18-им за площею островом у світі й другим у Європі (після Великої Британії). Площа острова становить 101 826 км², а площа всієї країни — 103 000 км², з яких 62,7 % займає тундра. До складу Ісландії входять 30 малих островів, включно з малозаселеними островом Ґрімсей та архіпелагом Вестманнових островів. Озера та льодовики займають 14,3 % території; лише 23 % вкриті рослинністю. Найбільшими озерами є Торісватн (водосховище, 83–88 км²) та Тінґватляватн (82 км²); іншими важливими озерами є Леґурінн та Міватн. Єкюльсарлон є найглибшим озером на острові (248 м глибини).

Геологічно Ісландія є частиною Серединно-Атлантичного хребта. Крім того, ця частина хребта лежить на вершині плюму. Ісландія позначає межу між Євразійською та Північноамериканською плитами, оскільки вона утворилася внаслідок рифтогенезу вздовж Серединно-Атлантичного хребта, де обидві плити зіткнулися.

Узбережжя Ісландії, що загалом має довжину 4970 км, позначено багатьма фіордами, в яких розташовано більшість поселень. Внутрішня частина Ісландії, Ісландське плато, є холодним і непридатним для життя поєднанням піску та гір. Найбільшим містом є столиця Рейк'явік разом із найближчими містечками Копавоґур, Гапнарфіордюр, Ґардабаїр та Рейк'янесбаїр (де розташовано міжнародний аеропорт), а також Акюрейрі у північній Ісландії. На острові Ґрімсей лежать найбільш північні поселення країни. В Ісландії є чотири національні парки: Ватнайокутль, Снайфетльсйокутль, Тінґветлір та ЄкулсаурґлювуКлімат на узбережжі Ісландії є субполярним морським. Тепла Північноатлантична течія піднімає річні температури у порівнянні з більшістю інших місць цієї широти. До місць із подібним кліматом належать Алеутські острови, Аляска та Вогняна земля, хоча ці регіони розташовані ближче до екватора. Попри близькість до Арктики, узбережжя Ісландії залишається вільним від криги взимку. Наступи льоду є рідкісними, останній такий випадок трапився 1969 року на північному узбережжі.

Існує різниця між кліматичними особливостями різних частин острова. Загалом, південне узбережжя є теплішим, вологішим та більш вітряним, ніж північне. Центральне плато є найхолоднішою частиною країни. Низинні внутрішні райони на півночі є найсухішими. Снігопади більше притаманні північній частині, ніж південній.

Найвища температура повітря — +30,5 °C (22 червня 1939 року) в Тейґаргорні на південно-східному узбережжі. Найнижчою була температура −38 °C (22 січня 1918) у Ґрімсстадірі та Модрудалурі в північно-східній внутрішній частині. Температурними рекордами Рейк'явіка є +26,2 °C (30 липня 2008) та −24,5 °C (21 січня 1918).

[сховати]Клімат Рейк'явіка (1961–1990)

Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік

Середній максимум, °C 1,9 2,8 3,2 5,7 9,4 11,7 13,3 13,0 10,1 6,8 3,4 2,2 7,0

Середній мінімум, °C −3 −2,1 −2 0,4 3,6 6,7 8,3 7,9 5,0 2,2 −1,3 −2,8 1,9

Джерело: Icelandic Meteorological Office

[сховати]Клімат Акурейрі (1961–1990)

Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік

Середній максимум, °C 0,9 1,7 2,1 5,4 9,5 13,2 14,5 13,9 9,9 5,9 2,6 1,3 6,7

Середній мінімум, °C −5,5 −4,7 −4,2 −1,5 2,3 6,0 7,5 7,1 3,5 0,4 −3,5 −5,1 0,2р.

Объяснение:

Воздушные массы: изменения в пространстве (горизонтальные градиенты) температуры, влажности и некоторых других метеорологических элементов становятся небольшими; облачность и осадки приобретают особенности, характерные для данной воздушные массы в связи с определёнными особенностями атмосферных движений (наличие сходимости, или конфлюэнции, линий тока) размытые границы между воздушными массами превращаются в резкие фронты, т. е. в узкие зоны, где горизонтальные градиенты метеорологических элементов намного больше, чем внутри воздушные массы каждая воздушные массы является носителем определённого режима погоды, который она и переносит при своём перемещении, создавая тем самым важные непериодические изменения погоды. при перемещении воздушной массы в новый район, удалённый от её очага, свойства её меняются под влиянием изменения обстановки (прежде всего широты и характера подстилающей поверхности).