Літературознавці стверджують, що оповідання має відкритий фінал.
Чи згодні ви з ними? Чому? В творі "Чарівна крамниця" Даю 35 б

Я перегорнула останню сторінку оповідання відомого письменника-фантаста Г. Веллса "Чарівна крамниця" і наче вступила в інший світ — буденний, звичайний і не такий цікавий. Упродовж години мене охоплювало чисте, радісне, дивовижне почуття: я потрапила у чарівну поетичну казку, від якої мені зовсім не хотілося відриватися. Адже мій світ такий не схожий на той, чарівний, казковий, у якому живе герой оповідання, маленький Джип.

Там все цікавить, чарує, вабить: чародій-продавець, який дістає з-за вуха й з рота кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, такий самий незвичайний капелюх і чарівні дзеркала. А які чудові іграшки! Лялька, що плаче, як жива: "Яйце є — яйця нема", коник-гойдалка, стійкі олов'яні солдатики, чарівні поїзди, що рухалися без пари й пружини. Це неповторний світ дитинства, світ незабутньої чарівної казки, у яку веде нас письменник.

Объяснение:

Твори на вільну темумоя дорога до школимоя школа знаходиться досить далеко від дому. якщо їхати на автобусі, то потрібно виходити на третій за рахунком зупинці. але мені більше подобається ходити пішки, це займає двадцять хвилин. дорога йде пряма, під гірку. вона широкою стрічкою перетинає один з великих районів нашого міста. уздовж шосе ростуть дерева, іноді щільною стіною закривають проїжджу частину чагарники. але ось що мене особливо притягує по дорозі в школу - це два ставки ліворуч від шосе. вони невеликі, із зарослими берегами і не дуже чистою водою, але качки там живуть з ранньої весни до пізньої осені. вони плавають, немов кораблики, годуються мальками і хлібом, який перехожі. і я завжди зупиняюся тут ненадовго, милуюся качечками, у кромки берега залишаю їм їжу. повз мчать машини, біжать перехожі, миготять вікна будинків. я йду в школу і думаю: «це моє місто, я його люблю. коли виросту, обов'язково залишуся тут і вычищу ці ставки, зміцню берега, поставлю лавки.