Записати речення, уставляючи замість крапок потрібні за змістом відо-кремлені прикладки. За потреби скористатися довідкою.
1. У візантійських хроніках лишилися описи зовнішності сина Ігоря й Ольги, … 2. «Моцартом духовної музики» називав Артема Веделя у своїх схвильованих листах земляк Дмитро Бортнянський, … . 3. Нас зустрічає Зіновія Франко, … . 4. Володимир Іванович Вернадський — … — був основоположником учення про біосферу та ноосферу. 5. Із Острогом, … , пов’язана доля такої історичної постаті, як Володимир Мономах.
Довідка: давньоруським містом; на той час уже всесвітньо відомий компози-тор; видатний вітчизняний учений-енциклопедист, природодослідник, мінералог і кристалограф; київського князя Святослава; онука Каменяра.

Відповідь:

Пояснення:

1. ...київського князя Святослава.

2. ... на той час уже всесвітньо відомий композитор.

3. ...онука Каменяра.

4. ...видатний вітчизняний учений-енциклопедист, природодослідник, мінералог і кристалограф...

5. ...давньоруським містом...

Ішов підпасок і тягнув позад себе батіг, потім хвацько стрельнув ним, сказавши дядькові Степану, що йому потрібен кінь для приводу. Шептало зіщулився від звуку батога, шарпнувся разом з іншими кіньми в закуток й гидливо підібрав губи, бо ненавидів табун, гурт і загорожі. Спочатку бригадні коні глузували з нього, потім самі стали його обходити.

Неприємна, знайома млявість — провісниця всяких прикростей — закралася в груди коневі. Звичайно, візьмуть його, хоча завтра вихідний і хотілося 6 відпочити. З конюхом у Шептала особливі стосунки: той його не б’є, не посилає на важку роботу, бо він — білий кінь, а потрапив у бригадне стовпище через злий випадок.

І все-таки вибір упав на Шептала, який вважав принизливим для себе цілий день ходити по колу або в упряжі по вулицях святкового міста (хай соромно буде людям, які загнуздали його, білого коня!).

Шептало шукав виправдання конюхові — значить, він не міг інакше вчинити. Ще коли його, молодого й гордого, привчали до упряжі, ганяли до сьомого поту, до кривавих рубців, він зрозумів, що люди рано чи пізно його зломлять, тому краще прикинутися покірним. Він не розумів деяких коней, котрі на кожному кроці намагалися суперечити, огризатися, адже цим нічого не досягнеш, окрім батога.

Шептало йде трохи ззаду й уявляє, що не його женуть на водопій, а він жене і табун, і конюха разом з ними. Він піднімає голову й ласкаво, заклично ірже. Але його тут же наздоганяє Степанів батіг і лайка. Образа була така несподівана, така болюча, що Шептала охопив відчай. Він побачив своє підневільне, принизливе становище без прикрас