Аллитеграция в стихотворениях Есенина: Мелколесье. Степь и дали. Пороша

поет людина завжди необхідна в суспільстві, бо лише вона, толерантна і доброзичлива, чуйна і привітна, небайдужа до людей і всього світу в цілому, може відчути по-справжньому, що потрібно іншим, віддатися своїй справі всім серцем заради суспільного добра.інтелігентність — це риса, яка дуже необхідна не лише для правильного і ефективного спілкування, для побудови хороших стосунків між людьми, між людиною і природою, а навіть і для того, щоб побудувати державу, розвивати країну, адже саме інтелігентні люди визначають розвиток не лише культури, науки, освіти, а й у цілому суспільства. саме від людей інтелігентних, здатних зрозуміти й , залежить, як буде розвиватися те суспільство, у якому вони живуть, адже ці люди завжди готові взяти на себе відповідальність за все, що роблять для інших.так, людину, яка втілює в собі всі ознаки інтелігентності, зобразив у романі «перехресні стежки» і. франко. євген рафалович присвятив свою адвокатську діяльність високій ідеї — гідному і чесному життю українського селянства, «поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду і не прагнути дешевої популярності». саме тому селяни «горнулися до нього зі своїми і і жаля-ми», а він, у свою чергу, «добре розумів і живо відчував їх кривду». євген рафалович — це не просто виразник ідей народу, це ще й освічена, чемна, толерантна людина, яка сповідує добро і за найвищу цінність ставить людську честь.

інтелігентність — це якість, яку може виховати в собі кожен. і не просто може, а мусить виховати для того, щоб збудувати своє життя гідно й «і думка така: поет повинен бути людиною. такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. поет — це людина. насамперед. а людина — це, насамперед, добродій. якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі».

людяність кожної людини перш за все визначається її ставленням до матері. образ матері, а також образи дружини і сина є одними з провідних у творчості поета, ключовими образами. але стус створює глибоко своєрідний образ матері, піднесений синівською любов’ю і водночас заземлений за буденних деталей. образ цей виростає з народної стихії, оскільки мати була її носієм та творцем, виросла з неї і прищепила любов до народної пісні синові. тому, створюючи образ матері, поет по-своєму інтерпретує народнопоетичні образи, що збагачує глибину його поетичного слова: так, поет перш за все намагався бути людиною. що він розумів під цим? бути собою, залишатися вірним своїм принципам, не зраджувати найвірніших сердець, що люблять тебе і вірять тобі. таким лишався він зажди, бо до поезії ставився, як до життя, не прагнучи слави, визнання, премій… прагнув дати слову животворну силу, цілющість і правдивість.

чи міг поет обрати собі інших шлях? чи то просто «радянська дійсність», так би мовити, зруйнувала йому життя? так, міг, як і багато інших, піти легким шляхом, який проторувало уже багато поетів до нього, міг би все життя оспівувати те, що було йому противне… міг би? ні, не міг. мабуть, тому так цікавився стус постаттю тичини — творця, зламаного тиском нквд, пісня якого, долетівши до неба, впала долі і з того часу ходила на милицях… хотів зрозуміти, що спонукало такого генія до самознищення. а для себе такого шляху не допускав…

поет дуже любив життя, і тому не міг бачити, як воно перетворюється на пригнічене тиском існування «німої лялечки», нелюдний. він умів ненавидіти тільки тому, що умів любити; зневірявся, бо умів вірити, страждав, бо хотів радіти вільному життю вільного народу.

і тобі, поете, що ти був!