Позначте складне речення із збігом сурядного й підрядного сполучників, де правильно розставлені розділові знаки.
А) Так тривало не знати скільки, і коли нарешті настала тиша, жінка вилізла з напівзасипаного льоху, вся в глині, замість одежі - шмаття, наче це з глибини землі ожив мрець.
(Ю. Яновський)
Б) Бійці не кривдили старого і, коли сідали їсти, кожний закликав Ференца до свого казанка.
(О. Гончар)
В) З того вечора я часто заходив до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомоніли про всяку всячину. (М. Стельмах)
Г) Голос його здригнувся і, щоб стримати сльози, він приліг поряд, і обережно обняв обох – Янку і сина. (В. Малик)
Д) Небо аж дзвенить, і, хоч сонця ще й нема, а ці хлопці й дівчата вже передчувають його.
(О. Гончар)

Чи бувають на світі дива? Звичайно, бувають, якщо в них вірити. Вірити так, як це робила головна героїня повісті-казки Льюїса Керролла «Аліса у Країні Див».

За до казкових тістечок і рідин дівчинка стає маленькою і потрапляє до казкового саду. Там і починаються дива.

Аліса познайомилася з Білим Кроликом, що носив білі рукавички, Мишею, яка розповідала чудернацькі вірші, Гусінню, яка давала поради, Чеширським Ко­том, що «сміявся на весь шир» (переклад В. Корнієнка), Шаленим Зайцем і Ка­пелюшником, Казна-Що-Не-Черепахою.

Аліса побувала на шаленому чаюванні, і її за на крокет до Королеви. Виявляється, там порушують усі правила: замість ключок використовують фламін­го, замість м’ячів — їжаків, а воротами слугують солдати. Поступово гра перетворю­ється на несправедливий суд над Валетом, якого звинувачують у крадіжці цукерок.

У творі багато перетворень. Окрім Аліси, їх зазнають персонажі, що судять Ва­лета. Усі вони перетворилися на колоду гральних карт. А Алісі доводилося ряту­ватися від їхнього зла.

Усе, що відбувається, схоже на якийсь розгардіяш. Але насправді повість була сатирою на життя, в якому багато безглуздого і незрозумілого. Люди іноді самі все ускладнюють, навіть не підозрюючи того.

А де знаходиться ця Країна Див? Тільки в дитинстві. Бо тільки в дитинстві ти можеш заплющити очі й уявити собі щось подібне. А в дорослому світі цього вже не буде. Тож головне — зберегти на довгі роки відчуття таємничості, дива, не за­мулити його сірою буденністю.