Яку роль відігравали молодіжні організації західної України в українському національному відродженні

Сокільська відзнака Лева. 1914 р.

«Сокіл» мав прапор малинового кольору, на одному боці якого зображений золотий лев, що спирається на скелю, герб Галицької землі, на іншому — загальна емблема товариства: птах-сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як символ швидкості, витривалості, сили. Гімн — «Соколи! Соколи!»[1]. У 1907-му з'явилася велика емблема товариства: схематичний щит з горизонтальним штрихованням синього кольору, який з лівого верхнього кута у правий нижній перетинала краплена смуга жовтого кольору. У центрі щита містився напис «Сокіл». Щит обрамлював плющ, зверху над ним зображувався сокіл, що повернув голову на захід, з роз крилами[2].

1894—1939

Український «Сокіл» постав 11 лютого 1894 р. у Львові (Польське Товариство Руханкове «Сокул» у Львові — 1867; до нього належали і дехто з українців). Статут товариства взорувався на чеському статуті товариства «Сокіл», територією діяльності були Галичина й Буковина. Перший голова Василь Нагірний (до 1900 р.), справник — Володимир Лаврівський (обидва піонери сокільського руху). Метою товариства «Сокіл» — виховувати в українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці у спільному гурті, дисципліну.

Львівські соколи перед виїздом до Праги на VІ-ий Всесокільський злет. Зліва направо — у 1-му вікні вагона: Т. Гвоздецький, Юрій Боднар; 2-му вікні: Франтішек Коргонь, Йосиф Доманик; 3-му вікні: Степан Гайдучок до якого стоячи на пероні звертається Іван Боберський; 4-му вікні: Олександр Гошовський. На пероні зліва направо — 2-й: Степан Гасюк, 5-й: Гузар, 6-й: Федусевич. Львів, головний залізничний вокзал.

За ініціативою Альфреда Будзиновського «Сокіл», поряд руханки і змагань, присвятив увагу пожежній справі (до 1932), мандрівництву, а також фехтуванню, наколесництву (велосипедному спортові), з 1912 — вправам у стрілянні. Великі заслуги для розбудови «Сокіл» поклав Іван Боберський, з 1901 — керівник учительського гуртка «Сокіл», 1908 — голова товариства «Сокіл». Тоді ж «Сокіл» поширив свою діяльність на всю Галичину: по містах виникли переважно руханкові філії «Сокіл» (перший засновано 1902 у Станиславові), по селах — руханково-пожежні філії (також: «гнізда») під назвами «Січ» або «Сокіл» (вибір назви залишався за засновниками філій). Зростання числа «Соколів» і «Січей», об'єднаних у централі «Сокіл-Батько» (з 1909 назва централі у Львові), таке: 1902 — 6, 1903 — 70, 1905—243, 1907—373, 1910—601, 1914—974. Найгустішою була мережа у Львівському повіті й на Поділлі, рідка — на Покутті й Буковині (2 клітини), на яких насамперед була поширена організація «Січ»; кількість членів бл. 33 000. Додатком до тіловиховної діяльності «Сокіл» було плекання співу, музики, аматорського театру тощо. З 1912 року «Сокіл-Батько» організував Стрілецькі сокільські курені (організатор Сень Ґорук); тому зустрічається назва — Руханково-стрілецьке товариство «Сокіл».

Українські соколи на VІ-му Всесокільському злеті у Празі. Зліва направо — 1-й ряд: Михайло Волошин — другий містоголова (заступник) «Сокола-Батька», Франтішек Коргонь — член «Сокола-Батька», Антін Гарасимів — голова «Сокола» у Стрию, Микола Міхновський — громадський діяч, адвокат з Харкова, Н, Гриць Мазуркевич з Києва, Льонгин Цегельський — перший містоголова «Сокола-Батька»; 2-й ряд: Софрон Ференцевич, Н, Іван Панич, Богдан Гарасимів — член «Сокола» у Стрию, Теофіл Остапюк — член «Сокола» з Тернополя, Осип Доманик, Любомир Огоновський, Володимир Гузар — хорунжий, Мирон Федусевич — хорунжий, Микола Кривецький — хорунжий, Юрій Боднар із села Свистільники, Петро Пньовський, Олекса Павлюк, Т. Гвоздецький, Н, Н, Н, Степан Гайдучок, Омелян Гузар, Микола Буфан, Н, Іван Боберський — голова «Сокола-Батька».

Як і тіловиховна організація «Січ», «Сокіл-Батько» влаштовував масові здвиги: окружні (перший у Стрию 1906, в Тернополі 1910) — і крайові (у Львові — 1911, 1914). Шевченківський здвиг відбувся на площі «Сокола-Батька» — «Українському городі» 28 червня 1914 — і був масовою маніфестацією близько 12 000 членів «Соколу», «Українського Січового Союзу», «Пласту» та спортових дружин. У 1912 р. український «Сокіл» брав участь у Всеслов'янському сокільському здвизі у Празі з нагоди 50-ліття чеського «Соколу».

Крім згаданих, серед визначних діячів «Соколу» до 1914 р. були: Клим Ґутковський, Ю. Вінцковський (голова секції фотографічної і велосипедичної), Ярослав Вінцковський (псевдонім Ярославенко, композитор сокільських пісень та гімну «Соколи, соколи, ставайте в ряди»), М. Волошин, Й. Доманик, Левко Лепкий, Р. Дигдалевич, Ціпановський та ін.

Панівне становище посідала церква:  

б) православна;