За яких умов познайомився пустельник з драконом, які у них склалися відносини? (місце для дракона)
-Будь ласка до ть буду вдячна завчасно всіх цьомаю❤️ ви красавчіки​

ответ:он встретил его во дворе когда шёл за дровами,они познакомились,отношения у них были хорошие,старик научил его читать,хоть и очень не хотел этого(старик)

Объяснение:

Часто я повертаюся думками до комедії миколи куліша «мина мазайло», у якій автор піднімає дуже важливу проблему національної само ідентифікації особистості, що надзвичайно актуальна й до сьогодні, хоч на порозі двадцята річниця незалежності україни. паралелі-паралелі…головний герой комедії – мина маркевич мазайло – збирається змінити прізвище. здавалося б, ця подія зовсім незначна і не варта уваги, особливо враховуючи, що в 20-ті роки таке явище було широко розповсюдженим. то чому ж автор присвячує цій події цілу п’єсу? ще шекспір зауважив у своїй п’єсі «ромео і джульєтта»: «що важить ймення? пахощі троянди не змінити, як її не називай…» й справді, ім’я людини мало чого важить, головне – це її суть, і саме сутності своїх героїв микола куліш приділяє найбільшу увагу, саме в ній він безпомилково вбачає проблему, яка лише поглибилася через роки. то ж розглянемо деякі образи героїв п’єси, їх характери. особливо легко можна побачити якими вони є, розглянувши їх ставлення до рідної мови та свого прізвища. чи не вони нам кого з нинішнього істеблішменту чи,    навіть,    сусідів по сходовому майданчику? для початку візьмемо, наприклад, сина мини    мокія або, як його часто називають у творі – моку. на перший погляд, цей хлопець патріот: він обожнює свою рідну мову, наполягає на тому, щоб його сім’я повернула їхньому прізвищу втрачену з поколіннями його частинку «квач». він навіть українізував подругу своєї сестри    –    улю.але, придивившись пильніше, ми можемо зрозуміти, що перше враження хибне. самі аргументи моки стосовно того, чому уля має українізуватися, є доволі дивними.пригадаймо, що для нього означає бути українцем: «прізвище українське, індекси українські: очі, рот, стан – все чисто українське. тепер ви вірите, улю? ».отже, для моки українець – це прізвище та параметри тіла. так, звичайно, любов до мови це важливо, але нестримна лють, яка виникла у мокія при вигляді шаровар, характеризує його не з найкращого боку. адже використання мови й одночасне з тим нехтування історією та традиціями    рідного народу навряд чи є чеснотою.для мотрони – сестри мини – українська мова є чимось сороміцьким, меншовартісним і тому огидним. прізвище брата їй здається ознакою мужицтва.змінити прізвище для неї така ж звичайна справа, як, наприклад, надіти інший капелюшок. її слова: «треба буде і собі трошки одмінити прізвище. розторгуєва – це прекрасне прізвище, та, жаль, не модне тепер. от, наприклад, мєталова-темброва – зовсім інша річ…»а що говорити про мазайлиху та рину – дочку мини? вони сприймають українську мову та своє українське прізвище, як і голова сім’ї. для них їх прізвище – це поєднання букв в обридле їм слово, довга закарлючка, що заважає їм жити достойними членами суспільства. уля. для мене це збита з пантелику дитина, яких багато. вона є чудовою моделлю не лише    тогочасної молоді. ні про яку мову, прізвище чи ще щось подібне вона ніколи не замислювалась. у цьому просто не було потреби. але ось мокій показав їй нову цікаву забаву – «українська мова», і вона радо прийняла її. та й чого б їй не те, що може стати спільним хобі для неї та хлопця-красеня? «ой, улю, вивчивши мову, ви станете…що там українкою. ви станете…більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас…».є в п’єсі ще пара другорядних, але від того не менш яскравих персонажів – комсомольці тертика і губа.ці юнаки активно впроваджують наказ партії – українізують все і всіх. це, звичайно, схвально. але, як на мене, коли партія накаже душити голодом чи відстрілювати тих самих українців, саме такі як тертика і губа  робитимуть це з не меншим завзяттям, адже «партія сказала, значить треба. партія поганого не накаже». ну й, нарешті, мина. мина маркевич дрібний чиновник з іння «донвугілля». він вважає, що в подальшому просуванні кар’єрною драбиною йому заважає тільки його українське походження.  заради кар’єри він готовий на все, а йому не потрібно ні красти, ні підставляти ближнього, ні вбивати… ні, потрібно лише зректися свого роду. і, мина радо це робить, змінюючи своє прізвище.нажаль, мина мазайло, а тепер вже мина мазєнін, виявився не тільки пристосуванцем, але й дурнем.чоловік не врахував, що живе в роки українізації, і його дії суперечать новій політиці партії. чи, може, й здоровому глузду? ! яка іронія: газетний допис про його звільнення з посади було розміщено під інформацією про зміну прізвища.«за постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат «донвугілля», звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця м.м. мазайла-мазєніна». вийшло, що без роботи залишився не тільки мазайло, а й мазєнін… тож    сутність усіх героїв п’єси це    –    пристосуванство й неповага до свого минулого (уля виняток. цю дівчину можна вважати графином, поки що порожнім, нічим не наповненим).то над чим же сміється микола куліш? адже ситуація доволі сумна…думаю, в нього просто істерика. а історія все повторюється… тільки зараз уже як фарс!