Кроссворд по произведению Голубая дама + во с ответами

мені важко висвітлювати цю тему. читаючи «вільгельма телля», я заздрила героям, бо вони зуміли перебороти свої приватні дрібновласницькі інтереси, інстинкти, пробачити дріб’язкові образи сусі і родичам, об’єднатися і відстояти свободу своєї вітчизни. так, я заздрю. бо добре пам’ятаю пророчі рядки олександра довженка: «у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди, навіть в ім’я інтересів загальних, високих. у них нема державного інстинкту.. вони не вивчають історії. вони живуть негативними лозунгами одкидання бога, сім’ї, дружби! у них нема вічних істин. тому серед них так багато зрадникі».

уявіть собі, як мені – українці – писате отаке про українців? ! серце обливається кров’ю і сльозами, але пишу, бо це правда.

у п’єсі гертруда не вагаючись готова заради свободи закласти свій дім, і спокій, і достаток:

«есть блага выше крова и двора,

и ради них я сжечь свой дом готова! ».

і канонічні селяни редінг і мейер, забувши свої непорозуміння, пліч-о-пліч б’ються з австрійцями.

і «голуба кров» барон аттінгаузен проникливо і довго стукає до серця небожа руденца, пояснюючи, що відступника пригорне тільки осика, що «спокуса мати все й одразу зараз ось тут ніколи не до добра та щастя, що убогим старцем тиняється світом той, кому «чужбиною стала родина».

на жаль, в україні зараз модно відправляти своїх дітей кудись на пмж. ніхто не тільки не умовляє тут жити й працювати на свою державу, а всіляко сприяють відтоку молодої сили, розуму, освіти. ніякі «гертруди» у нас не в пошані, бо оте прокляте «моя хата скраю» висить над нами раз по раз.

у «вільгельмі теллі» всіх швейцарців об’єднує патріотизм, необхідність незалежності нації, свободи й об’єднання країни. в них все склалось. але мені болить моя країна, і думаю, що необхідно якомога більше висвітлювати сторінки непростої нашої історії, бо досить нам блукати у пітьмі, бо страшно, адже «народ, який не знає свого минулого, приречений пережити його знов». я впевнена, що батьківщину, як і матір, не вибирають, не міняють, а просто люблять і відстоюють її інтереси.

і щоб не говорили, але ми повинні чітко знати, що відчиняють тому, хто стукає, а дорогу долає той, хто йде.