1. Самостійна робота. Спишіть, вставляючи пропущені букви, підкресліть
префікси, поясніть правопис.
Пр..вабливий, пр…довго, пр…д’явити, пр…тихий, пр..свячений, ..цідити,
пр…їздити, п..р..творювати, бе..честя, бе..хребетний, пі..чепити,
ро..христаний, чере..смужжя, бе..силий, пр..в’ялий, пр…зирливий,
пр..шкільний, ..хопити.
2. Усуньте допущені помилки, запишіть подані слова правильно,
обґрунтувавши це правилами правопису.
Козакський, птахство, братцтво, товаришський, ткачський, мислителство,
реміскникський, рибальський, посередницьтво, кавказський, парижзький,
сивашський, Віничина, Німетчина, агенство, студенцтво.
Очень нужно как можно быстрее!!!​

Одного разу частини мови — діти одної матері — зав'язали суперечку. вони ніяк не могли з'ясувати, хто з них найважливіший. іменник поважно і гордовито промовив: —годі вам хвалитися! скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері мові? безумовно, що я. без мене ніхто не мав би імені. я назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири від міни. і в реченні можу виступати будь-яким тут його перебив прикметник: —гов, іменнику! я маю таке саме право. , здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. візьмемо, на приклад, речення: «надійшла весна». воно бідне й просте. а запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. у ре­ченні виступаю означенням і присудком. у розмову вступив числівник, що збирався якраз іти до каси: —от сидіть тихо. без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. ану, спробуйте без мене купити в крамниці-бубликів, цукерок чи ще щось. серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. у сполученні з іменником буваю в реченні головним або другорядним членом. слухав це займенник, і йому урвався терпець: —не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. але скажіть мені, хто вас за­мінює, як іноді вас немає в реченні? от тоді я заступаю і тебе, іменнику, і тебе, при­кметнику, і тебе, числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. з моєю присвоюють собі значення особи багато істот і неістот. а як про всіх вас запитати в реченні без мене? хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення і додатка? —то все байки,— озвалося дієслово.— ви разом ледарі. без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі колоди. я є тим механізмом, що вас усіх за пускає в дію. от, наприклад, іменник завод. чи знаєте без мене, що він робить або що з ним діється? ні. а мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтраш­нього життя. у реченні також виступаю головним і другорядним членом. прислівник, що весь час крутився біля дієсловав, і собі взяв слово: —дерете носа, не знати чому. хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. а я не з тих! себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не ! от ще тримаюсь дієслова, і з прикметником я трохи родичаюсь. у реченні можу бути лише обставиною. —отак, брате! — вигукнув прийменник.— я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. яким народився, таким буду назавше. то лише слабкодухі, такі, як іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово„змінюють своє обличчя. правда, я роблю їм послугу. пояснюючи їх або зв'язуючи, я уточнюю думку з реченні. подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «учень і школи». а покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи. —і нащо піднімати стільки галасу? — стиснув плечима сполучник, що проходжав-ся поміж усіма.— я не себе змінити так само, як прислівник і прийменник. зарубайте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б, як загублене телятко. — а чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? — відстоювала себе частка.— я дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття. —гай, гай, які часи тепер настали,— сказав засмучений вигук.— діти одної ма­тері не можуть погодитися. ох, коли б я вмів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. а то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос. почувши суперечку між дітьми, до хати увійшла усміхнена і по-святковому прибрана їх рідка мати мова. —не сваріться, мої любі діти. кожен з вас мені потрібний і важливий. коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила людям у піснях, у розповідях, у розмові й на письмі. хай віднині панують між вами дружба і згода. усі частини мови взялися за руки і в один голос пообіцяли: —у дружбі і злагоді будем здорові і щастя нашій матері мові.