Міні твір" чому свій край найкращий , найдорощий "

Кожній людині  мила своя сторона. На рідній землі людина почувається господарем. Тут вона наполегливо трудиться, отримує задоволення від життя. На чужині людина завжди почувається незатишно, залишається чужою, сумує за своєю домівкою. Там вона ніколи не почуватиметься вільною та щасливою. Їй не вистачає тепла рідного дому, друзів.

Лише рідна земля дарує кожному з нас впевненість у собі.  Любіть свій рідний край,свою землю! Тому і кажуть в народі: "для мене ж той край найкращий,де виросли крила мої"

Объяснение:

"Чудовий край-Україна"

Усіх нас з самого дитинства вчать любити свою батьківщину. Але ми любимо її не тільки тому, що нас вчать, а й тому, що ми тут народилися, ми тут живемо, тут навчаємося і працюємо. Справжня донька своєї Батьківщини ніколи її не кине у важку хвилину і ніколи не зрадить.

Моя Батьківщина- Україна. Я люблю свою країну, незважаючи на те, що інколи жити в ній не так вже й легко. Але я впевнена, що настане такий час, коли наше життя значно покращиться і наша рідна земля розквітне, наче вишневий садочок навесні.

Моя рідна Україна красива і багата країна. Чого тільки коштують мальовничі Карпати! Адже там надзвичайні по своїй привабливості місця.

Якщо ж згадати наших видатних співвітчизників, то на думку відразу приходить ім'я видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка, який своїми творами українську землю на весь світ. Великий Кобзар помер більш, ніж півтора століття тому, та його творчість навіки залишилася з українцями.

Закінчуючи свій твір, я хочу пообіцяти, що я ніколи не залишу свою країну, бо вона для мене, наче рідна мати і найдорожчий куточок на нашій планеті. Я впевнена, що ми не повинні шукати кращого життя в інших країнах, а зобов'язані зробити його щасливим у своїй державі: " Ще не вмерли України і слава і воля, Ще нам браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса га сонці, Запануєм і ми, браття!"

Объяснение:

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».