Нужно написать "Чого вчить оповідання " Ввсиля Сухомлинського.

Объяснение:

Мітки (11)

Василь Олександрович Сухомлинський - видатний український педагог, письменник і публіцист. Оповідання та казки Василя Сухомлинського.

Жив на світі Учитель. Його звали Василь Олександрович Сухомлинський. Він був середнього зросту, худорлявий; каштанове волосся відкривало високе чоло. Але головними на його обличчі були очі — карі, променисті, то лагідні, замріяні, то вимогливі, запитальні, а то й усміхнені, жартівливі. Усе своє життя з 17 років Василь Олександрович працював у школі. Учитель за покликанням душі, він учив маленьких і великих школярів грамоти, математики, літератури, історії. Але більш за все він хотів навчити дітей думати, відчувати, радіти й сумувати не лише своїми власними радощами й печалями, а й татовими і маминими, дідусевими й бабусиними, братовими й товаришевими, зайчика і синички, верби і тополі, місяця й вітру, всієї нашої землі. Для цього Учитель сам писав казки й розповідав дітям, їхнім батькам, учителям. Він написав багато, більше 1500, казок, оповідань, притч, замальовок з життя дітей. У них Учитель розкрив широкий, різноманітний, різнобарвний світ, що сточує кожну дитину, охоплює все наше життя. Він хотів, щоб цей світ увійшов у душу маленької дитини, проріс чуйністю, добротою, дбайливістю, відповідальністю і людяністю. Учитель не лише сам писав казки і розповідав їх дітям, часто серед природи, у зеленому класі, який він називав Школою під Голубим Небом або Школою Радості, а й учив дітей самих складати казки, пробуджував у них думку і слово. "Казка, — любив повторювати він, — це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови."

От зараз і ви, маленькі читачі, доторкнетесь до думки і слова Василя Олександровича, до його веселкового казкового світу, який він так хотів перенести у ваші душі і серця.

Хочеться, щоб він пробудив у вас бажання зробити щось хороше, приємне всім, кого ви любите, знаєте, а також незнайомим і всім-всім-всім.

(Ольга Сухомлинська)

Вгороде муроме, в селе карачарове, живёт илья, крестьянский сын. тридцать лет сидит он сиднем и не может подняться, потому что не владеет ни руками, ни ногами. однажды, когда его родители уходят и он остаётся один, под окнами останавливаются двое калик перехожих и просят илью отворить им ворота и пустить в дом. тот отвечает, что не может встать, но они повторяют свою просьбу. тогда илья поднимается, впускает калик, а те наливают ему чарку медового питья. сердце ильи разогревается, и он чует в себе силу. илья калик, а те говорят ему, что отныне он, илья муромец, будет великим богатырём и ему не грозит смерть в бою: он будет биться со многими могучими богатырями и побеждать их. но со святогором калики не советуют илье сражаться, потому что святогора сама земля через силу носит — так он дороден и могуч. не должен илья биться и с самсоном-богатырём, потому что у того на голове семь волосов ангельских. калики также предостерегают илью, чтобы тот не вступал в единоборство с родом микуловым, ибо этот род любит мать-сыра земля, и с вольгой сеславичем, потому что вольга побеждает не силой, но хитростью. калики учат илью, как добыть богатырского коня: надо купить первого попавшегося жеребчика, держать его три месяца в срубе и кормить отборным пшеном, потом три ночи подряд выгуливать по росе, а когда жеребчик станет перепрыгивать через высокий тын, на нем можно ездить.