Міні -твір "Ирій - це країна твого майбутнього

Ирій - казкова країна, де леви наглядають за курчатами, де дме теплий вітер і ніколи не буває зими. Це країна морозива і нових книжок, країна з розумними і освіченими людьми. Країна де існує ідеально прекрасне життя і течуть молочні ріки. Таким є Ирій у уявленні Михайла Решта. А який він для тебе? Напевно настав час зрозуміти, що насправді той Ирій - насправжки існуюча країна чи видумана, вимальована у палкій уяві підлітка. По-перше, Ирій - це ти сам, це те що ти робиш і відчуваєш. По-друге, це твоя рідна, але видозмінена країна, де все тобі ніби знайомо, але все ж існує так багато непізнаного і таємничого. По-третє, це твої мрії, те на що ти очікуєш, і мариш із надією у серці. Насправді Ирій - країна, яка є у кожної людини. Це її особиста, індивідуальна країна, де нема меж ії можливостям, яка вміщає у себе увесь всесвіт і водночас у ній нема місця чужим, байдужим людям. Це країна зліплена з твоїх снів і невтілених ідей, це казка, що супроводжує кожного з нас усе життя, це пісня, що лунає вічність. І тільки від тебе залежить, як вона виглядатиме, бо ти її творець і майстер. І якщо мене спитають: "Що для тебе Ирій", я не вагаючись відповім - Ирій - це країна мого майбутнього!...

Объяснение:

поставь 5 звёзд

Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.

Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.

Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.

Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.