О чём заставила меня задуматься повесть Абрамова "Пелагея

Повесть “Пелагея” рассказывает нам о другой женской судьбе. Другой, но не менее тяжелой. Пелагея Амосова — пекарша, с зари до зари работающая в своей пекарне. Это, однако, не одна ее забота: еще надо и по дому справиться, и двор прибрать, и травы накосить, и за мужем, больным успеть ухаживать. У нее постоянно душа болит за дочь свою — Альку. Эта непоседа и егоза, которая не может усидеть на месте, целыми днями и ночами пропадает на гулянках. А между тем сама еще школу не закончила.. .

Вся жизнь Пелагеи — это сплошная вереница одинаковых дней, проходящих в непосильном труде. Пелагея не может позволить себе хоть день отдыха: вся работа держится на ней. Да и не могла она жить без своей пекарни. “Всю жизнь думала: каторга, жернов каменный на шее — вот что эта пекарня. А оказывается, без этой каторги да без этого жернова ей и дышать нечем”.

Кроме непосильной работы, на Пелагею наваливаются и другие невзгоды: тяжелая болезнь и смерть мужа, бегство дочери в город вместе с офицером. Силы постепенно оставляли ее. Нестерпимее всего была невозможность работать. “Не умела болеть Пелагея”. Не могла она примириться с тем, что не та уже стала, как раньше.

А жизнь готовит все новые и новые удары уже больной женщине: от дочери никаких вестей, пекарня, ее родная пекарня, запущена, в магазине ее обманули, подсунули давно вышедшие из моды плюшевики. С каждым новым ударом Пелагея понимает, что отстает она от жизни. “Да как тут жить дальше? ” — ищет она ответа и не находит его.

З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі "Пісню про рушник", "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Стежина", "Цвітуть осінні, тихі небеса". І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.

Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білаш та інші.

Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"). Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що "ночей не доспала", що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину "рушник вишиваний", де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, "в щебетанні дібров". Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.

У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.

Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".

За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.

У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.

Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.