(Леся Українка — Лісова пісня )ПАСПОРТ ТВОРУ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Лісова пісня»: драма.

Жанр «Лісова пісня»: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднується з фантастичним, діють каз­кові персонажі).

Тема «Лісова пісня»: розкриття зв’язку людини й природи, безсмертя вічних людських цінностей, добра і зла, волі як основного джерела щастя людини, різниці між високим покликанням людської душі та дрібним буденним життям, яка й призводить героя до трагедії. Ідея «Лісова пісня»: нездоланності життя, невмирущості мрії людини: Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.   віра в те, що найвищі людські життєві цінності безсмертні: що більше таких цінностей має людина, то світліші її ідеали, глибша і чистіша людська сут­ність. Тобто Добро завжди перемагає Зло. Дійові особи «Лісова пісня»: головні персонажі: Мавка, Лукаш; другорядні персонажі: дядько Лев, Лукашева мати, Килина, діти Килини; міфічні персонажі: «Той, що греблі рве», Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Лісовик, «Той, що в скалі сидить». Композиція «Лісова пісня»: найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне пере­плетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалі­зується творчий задум автора. Складається з прологу і трьох частин. Зовнішньою композиційною особливі­стю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він уводить чита­ча у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють во­линські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже став­лення «водяного роду» до людини. Згодом воно позначиться на подальшому розвитку подій; природа — повноправна дійова особа п’єси. Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різ­ними порами року, із зародженням, розвитком, згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. Пролог уводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти, містить у зародку вияви всіх конфліктів, реалізова­них у драмі. Композиційну роль у творі відіграють картини природи. Сюжет твору становить історія кохання Мавки й Лукаша. Пори року змінюються відповідно до розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна — пробудження кохання; весна— його розквіт; пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима — смерть Лукаша, але миттєвості весни символізують перемогу над смертю і поєднання душ зако­ханих; у такий б авторка підкреслює також і багатогранний зв’язок лю­дини й природи. Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації (Лукаш зраджує Ма­вку і сватає Килину; його вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє колоса­льну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу. Розв’язка твору оптимістична: краса — вічна, як світ. Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміня­ється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає в пориві любові Мавку й Лука­ша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах. Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в «Лісовій пісні» виявля­ється у синтезі різних видів мистецтв, своєрідному кінематографічному ефе­кті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широ­ким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.

Для усіх нас найдорожчим з усього є безумовно життя. є багато речей у нашому житті, які можна з легкістю замінити та до цього переліку безперечно не входить життя. здавалося б, що кожний з нас мав би його берегти його, як зіницю ока та, натомість, більшість ним свідомо нехтує. спосок великий. чого тільки вартує алкоголь, нікотин, наркотики, що приводять до часткових або смертельних пошкоджень внутрішніх органів та відповідних залежностей. також, у своєму арсеналі люди мають фастфуд, нездоровий сон, відсутність будь якого режиму. виходить, що для більшості життя – це зовсім не неоціненний скарб, а така собі забавка, яка якщо зламається, то неодмінно полагодиться сама. та наш організм мого здійснювати регенерацію тільки до певної межі, допоки ми йому ємо. але коли ми його на постійній основі катуємо і знищуємо, він не може більше протистояти цьому і здається. проте, цього не можна в жодному разі допустити, бо дорівнює смерті. а смерть це відсутність життя. а без життя не буде вже ніяких гулянок, друзів, улюбленоїх їжі та й взагалі усього нами палко улюбленого. ніхто не хоче від усього цього відмовлятися, проте і далі повільно але впевнено вбиває свій же організм. я вважаю .що це неприпустимо для свідомої дорослої повноцінної людини. тому будь хто при здоровому розумі і тверезій пам*яті не стане цим захоплюватися всерйоз і вбереже себе від згубних наслідків шкідливих звичок.