Від поданих іменників утворіть форми давального й місцевого відмінків однини та запишіть їх фонетичною транскрипцією. Охарактеризуйте зміни приголосних, які при цьому відбуваються, узагальніть сво Зразок: Петрушці, у петрушці - [пеитрус'ц'і] - часткова регресивна асиміляція за місцем творення та за м’якістю: твердий шиплячий [ш] уподібнився до м’якого свистячого [с’] під впливом наступного м’якого свистячого [ц']. Буквосполученню шц перед закінченням - і в давальному й місцевому відмінках іменників відповідає звукосполучення [с'ц ’]. Дужка, ложка, стежка, книжка, Палажка, діжка, сережка, папужка, сніжка; юшка, пташка, дошка, кашка, пляшка, грушка, кришка, подушка, Мелашка; поличка, онучка, паличка, ручка, річка, копичка, собачка, швачка, наймичка; нотатка, квітка, тітка, азіатка, калитка, печатка, плитка, намітка, кімнатка; незабудка, жердка, кладка, грядка, борідка, колядка, загадка, довідка, ягідка.

Соціально-психологічною передумовою побудови громадянського суспільства, утвердження демократії і збереження незалежності україни є формування в її громадян національної гідності, патріотичних почуттів і відповідальності за долю держави. у зв’язку з цим освіта повинна сприяти розвитку української культури, утверджувати українську національну ідею, формувати в дітей і молоді громадянську свідомість і національну самосвідомість. національна самосвідомість особистості – розуміння і почуття належності до етнічної спільноти як результат освоєння культури, традицій, звичаїв свого народу. вона включає: 1) усвідомлення себе як індивіда на основі уявлень і знань про свої природно-біологічні властивості, зовнішність («я-національно-фізичне»); 2) усвідомлення себе як носія національної психології на основі пізнання впливу на психічні процеси, почуття, прояв волі, розуму, мовлення, належності до певної нації, народу («я-національно-психологічне»); 3) усвідомлення себе як носія національних властивостей особистості на основі пізнання залежності своєї життєвої позиції, ставлення до дійсності, інших людей, праці від національної належності («я-національно-соціальне»); 4) усвідомлене ставлення до історичного минулого, сучасного та майбутнього етносу, нації; 5) усвідомлене, дійове ставлення до духовних та матеріальних цінностей нації та стійка потреба у їх збереженні та примноженні; 6) усвідомлення особистістю власної відповідальності за долю нації, її теперішнє і майбутнє. завдяки національним особливостям особистість здатна зберегти наступність традицій і звичаїв свого народу, продовжити шлях його соціального і культурного розвитку