Відровіді на тесты тому кто правильно ответит

одного разу ми з дмитриком копиловим, з яким навчаємося в одному класі й навіть сидимо за однією партою, поїхали у вихідний на риболовлю. стояв травень, вода була холодна, і ще ніхто не купався. нам повезло: ми піймали трохи риби. на містку, з якого ми ловили рибу, хтозна звідки з'явилося щеня. воно тихенько скиглило, видно, було голодне. шерсть на ньому звалялася, так що не можна було визначити, якого вона кольору. цуцик дрібно тремтів — чи то від холоду, чи то від страху. ми поділилися зі щеням сосискою. підкріпившись, він почав леститися до нас. "а цікаво, чи уміє він плавати? " — запитав я. "навряд чи його у воду заманиш і сосискою, — відповів дмитрик. — усе-таки холодно ще". "а навіщо його заманювати? " — сказав я і штовхнув щеня у воду. від підмостків до води було понад напівметра. щеня, дійсно, попливло, але видертися на берег не могло, застряло в очереті. воно голосно скавучало, ніби кликало на . "ну, чого стоїш? — запитав дмитрик. — іди діставай". "я не полізу в холодну воду", — відповів я. тоді мій товариш роззувся, засукав холоші і ступнув у воду. щеня він вирішив віднести додому. дмитрик сказав: "нехай обігріється, а там десь прилаштуємо".

через кілька днів я прийшов до товариша в гості. із сусідньої кімнати вискочив рудий пухнатий клубок і радісно скавучав. "впізнаєш? — запитав дмитрик. — щеня ми залишили й назвали бубликом". — "чому бубликом? " — "а бачиш, хвіст у нього так закручений, що нагадує бублик", — засміявся друг.

щеня підбігло до мене. я нахилився, щоб погладити його. бублик дружелюбно лизнув мою руку. я почервонів. мені стало соромно