Розібрати прийменник як частину мови: з, відповідно до​

у назві теми мого твору, яка вже стала влучним афоризмом, утілена важлива проблема нашої доби.

ще леся українка у своїй безсмертній «лісовій пісні» поставила важливу проблему боротьби за щасливе, духовно багате життя людини. устами лісової дівчини мавки вона звертається до лукаша: «не зневажай душі своєї цвіту…» людино, яка ти? чи справді прекрасне твоє життя? чи благородні твої поривання, чи, може, загрузла в болоті буденщини, як килина? яке твоє щастя? над усіма цими питаннями примушує задуматись «лісова пісня». у приватновласницькому світі, який калічив душу людську, люди не могли бути по-справжньому щасливими. але лесина мавка щиро вірила, що в майбутньому людина повернеться до краси, природи й мистецтва.

великим митцям узагалі властиве мислення масштабне, як і здатність сприймати й осмислювати свій час одразу, у конкретний момент життя, а не з далекої відстані, коли воно стає історією. більше того: політ думки таких митців відкривав те, чому свідками ми стаємо сьогодні. от і олександр довженко також вірив, що «людина ще повернеться на вранішню росу», він підкреслював, що щастя людини й у тому, щоб навчитись «бачити зорі…в калюжах».

свого часу, ще наприкінці 50-х років xx століття, на сторінках газети «комсомольська правда» розгорілась гостра дискусія про фізиків і ліриків, про роль мистецтва в нашому житті. збірки м. рильського «троянди й виноград», «голосіївська осінь» стали гарячим відгуком поета на злободенні питання. через символічні образи троянд і винограду митець глибоко й поетично розкрив радість повнокровного буття людини, мудро показуючи, у чому полягає смисл, глибина її щастя:

ми працю любимо, що в творчість перейшла,

і музику палку, що ніжно серце тисне.

у щастя людського два рівних є крила:

троянди й виноград — красиве і корисне.

суперечки ці не затихають і сьогодні — на початку xxi століття. часто виходять поза суто філософські сфери, стають темою бурхливих і пристрасних публічних обговорень. напевно, не треба розшифровувати, що «фізики» — за раціоналістичне ставлення до життя, а «лірики» відстоюють необхідність діяти за велінням серця. і дійсно, слід замислитися про етичну стратегію людини нашого часу: чим озброюватися в умовах морального вибору — емоціями чи розумом?

звичайно, кожному доводилося чути таку характеристику: «він людина серця». так хотіли сказати про когось, хто у своїх вчинках керується почуттями. коли ж говорять: «він людина розуму», мається на увазі схильність діяти, керуючись логікою. так кому ж віддати перевагу — тому, хто відчуває, чи тому, хто міркує?

певної відповіді чекати не доводиться. симпатії одних завжди будуть на боці «раціоналістів», симпатії інших — на боці «емоціоналістів». та, відпові так, кожен, сам того не помічаючи, підключається до суперечок, що філософи ведуть з прадавніх часів: чим слід керуватися в життєвих ситуаціях — розумом чи почуттями.

звичайно, прихильникам раціоналізму зараз перемагати легше, тому що головним аргументом у суперечці вони висувають намріяну ними відповідність часу. сучасна людина, міркують вони, зуміла підпорядкувати собі час, простір, енергію, підпорядкувати обачливо, тверезо, раціонально. і щоб не відстати від століття розуму, знання, потрібно самому бути раціональним. але, з іншого боку, коли у важкій ситуації все довго зважуєш, часто взагалі не отримуєш жодного рішення, і нарешті можна втратити потяг до щастя в цьому розумінні, бо як казав р. ролан, коли в житті вже немає іншої мети, як себелюбне щастя, життя стає безцільним. насолоджуватися своїм щастям — велике благо, але ж мати можливість ділитися ним — ще більше. відчуття щастя зростає від того, що людина розділяє його з іншими. у такому випадку вона сама збагачується тією користю, тим добром, яке приносить, розділяє радість, доставлену нею самою.

дивно, невже впродовж багатьох років люди не змогли дійти очевидного — потрібен союз серця і голови, розуму і душі. напевно, майже всі приходять до такого висновку: не можна протиставляти розум емоціям, голову серцю. але це теоретично. а в житті? у кожному конкретному випадку? чи так це ясно і просто? хіба не трапляється так, що люди були сповнені благих намірів, бажали добра, а добро обернулося злом для того, про кого , і для того, хто дбав?

як би то не було, не слід забувати, що щастя людське — не тільки життя без проблем і печалей, коли гармонійно поєднані можливості й бажання, корисне й прекрасне, щастя — це стан душі.