Визначте, до чого закликає учасник «буковинської трійці». ​

Саме тут виникає напівлегальне демократично тницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії:

М. Шашкевич (1811-1843),

І. Вагилевич (1811-1866),

Я. Головацький (1814-1888).

Вони активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиша-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери ЇЇ вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний тити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом.

Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях до пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько тницькій діяльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений До Друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби Народу, оспівування козацьких ватажків - Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини.

Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, І львівською цензурою. Перша намагалася придушити молоді паростки українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відображаючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступила не стільки проти змісту, скільки проти форми: поява книжки українською мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської.

У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів - "Читанку", написаний живою розмовною українською мовою (термін "читанка" належить самому М. Шашкевичу).

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дністровая". І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у "3орі", лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Що ж злякало офіційну владу цього разу? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам.

Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї:

визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до ЇЇ поновлення;

позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків - борців за соціальне та національне визволення;

пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності.

Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно тницької діяльності у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко зазначав: "Русалка Дністровая", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані - була свого часу явищем наскрізь революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

"Русалка Дністровая" стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності "Руської трійці". Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає М. Шашкевич.

Средневековая христианская католическая церковь возглавлялась Папой Римским, как и современная. В Средние Века понтифики постоянно конфликтовали с европейскими правителями и их народами. Одним из ярких примеров противоборства были столкновения между папой Григорием VII и королем Священной Римской империи Генрихом IV.

В X в. германские правители (Восточно-Франкское королевство) начали сопротивление набегам венграм. Король Отгон I в 955 г. дал бой венграм на р. Лехе, где и разбил противника. Он укрепил власть, подчинив большое количество герцогов. Усилению его авторитета и установление особых отношений с церковью: ей он предоставил всевозможные поблажки, однако принялся самостоятельно утверждать епископов.

Церковь в Германии стало подчиняться королю, а не понтифику. Римская знать и Итальянское королевство выдвигали на роль Пап своих кандидатов. Отгон предпринял ряд походов в Италию, стал королем Италии, разбил папских оппонентов.

В 962 г. Папа надел на голову Отгона императорскую корону, что ознаменовало воссоздание империи, позже начавшей называться Священной Римской империей. Понтифики всецело зависели от императоров, что еще большей потери авторитета папства.  

Некоторые церковников пытались изменить ситуацию. Именно эти люди инициировали клюнийскую реформу. Первоначально их поддерживали приемники Отгона, которым нужно были повысить авторитет церкви, являвшейся одной из опор их власти. Но с укреплением церкви папы стали бороться за выход из-под императорской власти. Приняли закон, гласящий, что избранием пап могли заниматься лишь некоторые епископы-кардиналы. Император был отстранен от выборов.

В 1073 г. Папой стал Григорий VII.