Поміркуйте про соціальні основи диктаторських режимів. Чому вони виникають, втрачають силу і розпадаються.

Відповідь:

Диктатура з погляду політології — форма здійснення влади, при якій влада, незалежно від форми та ставлення до влади, здійснює своє правління прямим, директивним, шляхом. Незалежність цієї форми здійснення влади від форми влади і форми ставлення до влади яскраво показує приклад політичної системи, що виникла внаслідок Великої французької революції — форма влади — республіка, форма ставлення до влади — демократія, форма здійснення влади — диктатура.

Пояснення:

Ефективність і оптимальність цієї форми здійснення влади залежить від багатьох факторів, зокрема від об'єктивної ситуації, сприйняття суспільством необхідності саме цієї форми здійснення влади, форми ставлення суспільства і влади, форми ідеологічного обґрунтування влади.

Тепер диктатурою, зазвичай, називають режим влади однієї особи або групи осіб, не обмежений нормами законодавства, не стримуваний будь-якими громадськими чи політичними інститутами. Попри те, що нерідко в умовах диктатури зберігаються окремі демократичні інститути, їхній реальний вплив на політику зводиться до мінімуму. Зазвичай, функціонування диктаторського режиму супроводжується репресивними заходами проти політичних опонентів і жорстким обмеженням прав і свобод громадян.

Объяснение:

Диктату́ра (лат. dictatura — необмежена влада) — нічим не обмежена політична, економічна та ідеологічна влада у державі або певному регіоні однієї чи кількох осіб, класу, соціальних груп, які у своїх діях спираються на безпосереднє застосування апарату насильства (армії, поліції, карних установ), а також відповідний політичний режим.

Диктату́ра — необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що на відміну від демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.

Термін, що характеризує систему влади одного правителя або вузької і замкненої групи осіб (хунта), без конституції, або з номінальною конституцією.

Диктатура з погляду політології — форма здійснення влади, при якій влада, незалежно від форми та ставлення до влади, здійснює своє правління прямим, директивним, шляхом. Незалежність цієї форми здійснення влади від форми влади і форми ставлення до влади яскраво показує приклад політичної системи, що виникла внаслідок Великої французької революції — форма влади — республіка, форма ставлення до влади — демократія, форма здійснення влади — диктатура.

Ефективність і оптимальність цієї форми здійснення влади залежить від багатьох факторів, зокрема від об'єктивної ситуації, сприйняття суспільством необхідності саме цієї форми здійснення влади, форми ставлення суспільства і влади, форми ідеологічного обґрунтування влади.

Тепер диктатурою, зазвичай, називають режим влади однієї особи або групи осіб, не обмежений нормами законодавства, не стримуваний будь-якими громадськими чи політичними інститутами. Попри те, що нерідко в умовах диктатури зберігаються окремі демократичні інститути, їхній реальний вплив на політику зводиться до мінімуму. Зазвичай, функціонування диктаторського режиму супроводжується репресивними заходами проти політичних опонентів і жорстким обмеженням прав і свобод громадян.

Зміст

1 Давньогрецькі держави

2 Стародавній Рим

3 Середньовіччя

4 ХІХ століття

5 Новітній час

5.1 У Європі

5.2 В Азії, Африці, Латинській Америці

5.3 Диктаторські режими лівого спрямування

6 Характерні риси

7 Апологія диктатури

8 Див. також

9 Джерела

Давньогрецькі держави

Диктатура була частим явищем у Стародавній Греції та її колоніях.

.

Объясермином "колон" определяли некрупного фермера-арендатора земельного участка, который формально был свободен, но в то же время с экономической точки зрения находился в зависимости от владельца арендуемой им земли. Экономическое положение Рима обязывало прибегать к такой мере как установка небольшой земельной аренды. Поскольку военные действия закончились, то и поток рабов, который представлял собой граждан завоеванных территорий, иссяк. А те условия, в которых эти рабы находились, были невыносимы и приводили к повышенной смертности среди данного класса. Для возделывания земли необходимо было искать альтернативную рабочую силу.

Если раньше процветало так называемое плантаторское земледелие, где использовался труд рабов, то теперь оно стало невыгодно. Все чаще римские владельцы земельных участков стали сдавать части своей земли. При этом арендаторы не всегда платили деньги за аренду, но и могли расплачиваться частью собранного урожая (арендатор-дольщик), либо обрабатывать оставшиеся участки земли для землевладельца (барщина). Чаще всего мелкие арендаторы в связи с малой мощностью имеющегося у них хозяйства не справлялись и не в силах были обойтись без займов, что загоняло их в долговую зависимость от собственника земли. Ухудшение правого положения колонов стало ещё заметнее в период абсолютной монархии, когда менялась налоговая политика. Колонов обложили обязанностью отдавать часть урожая, а в юридических документах каждому из них приписывали возделываемую часть земельного участка.

В данных условиях и землевладельцам, и государству стало выгодно, чтобы арендатор не смог бросить землю. Государство ждало налоги, которые колона обязан был платить исправно. А собственник земли получал с колонов либо деньги, либо часть его урожая. Таким образом, колоны фактически были бесправны, которое, к тому же, было закреплено юридически постановлениями. Так в IV веке нашей эры римские законы запрещали колонам оставлять арендуемую ими землю, а собственники земли не могли прогнать арендаторов соответствующих участков земли с закрепленных за ними участков. Так формально свободные колоны стали фактически крепостными. В данном отношении колонат считается предвестником феодализма.

Пользование пекулием рабами, которых прикрепляли к определённой земле, часто становилось колонатом, том самым практически убирая различия между двумя слоями: рабами и крепостными колонами. Колон по своему социальному и юридическому статусу обретал все большую схожесть с рабом. Колон не вправе самостоятельно отказаться от участка земли и выгнать его с этого же участка никто не имел права. Конечно правовое положение колону в Римском праве позволяло оформлять брак и приобретать определённое имущество. Однако не только он, но и его дети были прикреплены к соответствующему участку земли. В отдельных случаях колона все же мог освободится от земли и становится свободными, но в то же время они лишались того за счёт чего они кормились и жили. Тем самым отказ от земли обрекал их и членов семьи на голодную смерть.нение: