Характеристика США во второй половине 19века,сильные стороны,слабые стороны​

Главою  великого князівства литовського   був  великий князь   –  господар . у період ранньофеодальної монарії 13–14 ст. до складу литовської держави входили литовські, білоруські і українські князівства; взаємини між великим князем і місцевими князями мали васальний характер –  місцеві князі   на вимогу великого князя повинні були брати зі своїм військом участь у воєнних походах та великокнязівській раді, платити данину (підданщину). до початку 14 ст. великий князь ніби поділяв владу з удільними князями, з яких кожен мав свою раду, до якої входили служилі бояри, вищі урядовці і духовенство, та на своїй землі був верховним суддею, адміністратором, командував військом, збирав податки, залишаючи частину собі; великий князь не міг втручатись у внутрішню адміністрацію удільних князів та приймати апеляції на їхні присуди і рішення. та, на відміну від київської русі, литва не розпалась на окремі князівства, залишившись єдиною і централізованою, оскільки великий князь мав і формальну, і реальну верховну владу – його укази і розпорядження були обов`язковими для місцевих князів, які були не співправителями, а лише дорадниками і виконавцями його волі, та намісників. великі князі активно втручались у роздачу земель місцевим князями і у призначення ними місцевої адміністрації (урядників), а також розглядали скарги населення на місцевих князів. процес централізації завершився експропріацією князівських наділів і перетворенням місцевих князівств у  провінції   – воєводства і староства. позбавлені земельних володінь і влади над місцевим населенням, князі з васалів великого князя перетворились на його слуг і поступово змішались з верхівкою служилої знаті. землеволодіння стало нерозривно пов`язаним зі службою, передусім військовою, великому князеві, завдяки чому він розпоряджався усіма матеріальними засобами держави і військовими силами. різні землі мали своє іння лише у господарських справах, опіці над церквою, судочинстві та інших незначних місцевих справах. остаточно удільні князі втратили державницькі права і перетворились у підданих великого князя після привілею 1434 р.