Твір на тему "у чому цінність людського життя" іть написати: *

Мільярди людей мешкають на планеті земля.і кожен для чогось прийшов у життя.одного памятатимуть численні прихильники,другий залишить після себе якийсь корисний винахід ,а третього згадуватимуть тільки близькі,але згадуватимуть лише добре.і не важливі масштаби вчинків,а важливо ,що вони були корисними для людей.у цьому й полягає,на мою думку,цінність людського життя.

Осінь і зима нашого життя             життя минає дуже швидко. здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.             цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою,             мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. навколо так багато літніх людей. я бачу їхні очі. на жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми.             найстрашніша річ - це самотня старість. людина ніколи не зможе змиритися з нею. виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей.             у давні добрі часи люди жили великими сім'ями. старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. старих людей оточувала малеча: онуки, в українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. радість спілкування з дітворою їм легше переживати втому, нездужання. скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано!             зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю,             мені дуже подобається вірш в. симоненка "старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків":                                                 все стерпить, хіба заплаче стиха,                                                 дивлячись на добрих малюків.                                                 все стерпить - докори, сором, лихо, -                                                 лиш би вмерти на землі батьків.             звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? адже це порушення божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. над цим слід замислитися, бо життя минає так