Як вплинув "авiньйонський полон" на католицьку церкву?

Усі Папи за час Авіньйонського полону були французами й насамперед виразниками інтересів Франції на міжнародній арені; вони скидалися радше на звичайних європейських монархів, ніж пастирів Церкви.Місцеве духовенство й чернецтво більше не обирало єпископів і абатів – тепер їх призначав Папа. Папський двір прудко багатшав із продажу індульгенцій і церковних посад, зі збору десятини на фінансування хрестових походів (які вже фактично припинилися!). Звісно, це не могло не спровокувати кризи в Папській державі й падіння престижу Святого Престолу. Центральні регіони Італії, на які традиційно поширювалася влада Понтифіків, почали виявляти непокору. Крім того, вирувала Столітня війна (1337–1453) між Англією і Францією, й Авіньйон уже не був безпечним місцем для папського двору. Першим спробував повернутися до Рима 1367 року Папа Урбан V, якого вмовили на це Петрарка і Бригіта Шведська. Проте він, наляканий солдатськими повстаннями в Римі, повернувся до Авіньйона. Наступну спробу зробила свята Катерина Сієнська, яка переконала Папу Григорія XI повернутися до Вічного міста взимку 1377 року. Саме тоді резиденцією Понтифіків став Ватикан, замінивши знищений пожежею 1308 року Латеранський собор. Повернення Григорія XI до Рима вважають кінцем Авіньйонського полону Пап. Щоправда, невдовзі розпочалася так звана Папська схизма, коли частина кардиналів, незадоволених наступником Григорія Урбаном VI, обрала антипапу Климента VII, який повернувся до Авіньйону. Наступником Климента став Бенедикт XIII, якого усунули від влади постановою Констанцського собору 1417 року. Він був останнім «авіньйонським Папою».

Объяснение: