Рецензія до фільму Аліса в країні див

«Аліса в Країні чудес» Тіма Бертона нехай і не стала одним з кращих фільмів цього видатного фантазера, але по всьому світу залучила в кінотеатри мільйони людей всіх віків, спраглих побачити божевілля Льюїса Керролла на великому екрані. Мільярд був зароблений, і сіквел замайорив на горизонті. Але чи зможе він конкурувати з божевільним оригіналом?

Вдосталь награвшись зі спецефектами і назнімавши на нудному зеленому фоні, Бертон вирішив залишитися в сіквелі в ролі продюсера, поступившись місцем Джеймсу Бобіну, який зняв повнометражних «Маппетів». Тепер він проводить нас через дзеркало в чарівний світ, де нам разом з Алісою належить пережити подорож у часі, яка має навчити кільком речам.

Повернувшись у свій світ, Аліса відчуває, що це не зовсім її місце, тому відчайдушно намагається знайти нові пригоди, ставши капітаном батьківського корабля. Дівчину, зрозуміло, ніхто не розуміє, всі постійно намагаються поставити її мрію на якір, тому вона, почувши голос давнього друга, відразу ж біжить у свій рідний казковий світ. Але там на неї чекає біда – хворий Капелюшник зовсім охлял, і рятувати його Аліса вирішує найнебезпечнішим і найзахоплюючим подорожуючи в часі. Міа Васіковська дійсно Аліса, хоча часом вона аж занадто Аліса, тобто маленька дівчинка, якою героїня є у книгах Керролла. З одного боку вона відважна, готова кинути виклик чому завгодно і боротися з сексизмом і Червоною королевою, але з іншого її егоїзм, інфантильність і безвідповідальність часто розчаровують. Залишатися в душі дитиною, вірить в чудеса, і зберегти здатність мріяти – це прекрасно, але по дурості ризикувати всією Країною чудес і її жителями – це аж ніяк не так чарівно, як може здатися.

Повернення Божевільного капелюшника і Червоної і Білої королев у втіленні Джонні Деппа, Хелени Бонем Картер і Енн Хетеуей не могло не радувати, оскільки на їх персонажах в основному і тримався перший фільм. Ось тільки Депп, незважаючи на всі тонни гриму на його обличчі, з яким тут вже дуже переборщили, весь фільм виглядає дуже втомленим. Так, він грає хворого Капелюшника, але навіть коли Капелюшник знову стає на ноги (упс, спойлер, хоча, а ви чого очікували, адже це диснеївська казка!), він все одно ніби хворий і вже точно не готовий до шалених пригод з Алісою. Зате Картер і Хетеуей тут блищать в кожній сцені. Особливо Картер зі своєю гігантською головою і постійним бажанням рубати голови з плечей оточуючих.

На роль Часу Бобін покликав свого давнього друга Сашу Барона Коена, і той зайвий раз підтвердив, що трохи схиблені герої в шалених костюмах – це його коник.

В другорядних ролях у цій історії також можна помітити таких відомих британських акторів, як Ріс Іванс, Річард Армітедж і Ендрю Скотт. Поява останнього особливо порадує шанувальників «Шерлока», оскільки тут він така собі «легка версія» Моріарті.

В цілому, «Аліса в Задзеркаллі» – ще більш божевільне і навіжене фентезі, ніж його перша частина, що одночасно і добре, і втомлює. Таке відчуття, що спецефектів тут стало ще більше, і за ними практично неможливо розгледіти щось справжнє і щире. До того ж, якщо ви раптом очікуєте побачити екранізацію однойменної казки Керролла, то тут вас спіткає розчарування, оскільки творці намішали в цьому сіквелі все, що тільки можна і не можна, а від книги лишилися лише рідко спливаючі на екрані фрагменти. Але за всім цим фарсом Disney все одно не забуває нагадати стини про те, що сім'я у нас одна, що минуле змінити ми не можемо, зате можемо у нього хоч чогось навчитися, і що друзям потрібно вірити.

Аліса повернулася! І на цей раз, можливо, Країну чудес доведеться рятувати вже від неї.

P. S. В пам'ять про Алана Рікмана, який став чудовим блакитним метеликом, який заманює нас в нову пригоду, що очікує в Країні чудес.

"Мёртвые души" - одно из ярчайших пр-ий русской и мировой лит-ры, вершина худ. мастерства Гоголя. Одной из основных тем в тв-ве Гоголя явл. тема о русском помещичьем классе, о русском дворянстве как господствующем сословии, о его судьбе и роли в общественной жизни. Характерно, что основным изображения помещиков у Гголя явл. сатира. В образах помещиков отражается процесс постепенной дуградации помещичьего класса, выявляются все его опроки и недостатки. Сатира Гоголя окрашена иронией и "Бьёт прямо в лоб".Смех Гоголя кажется добродушным, но он никого не щадит, каждая фраза имеет глубокий, скрытый смысл, подтекст. Поэма построена как история похождения Чичикова, чиновника, скупающего "мертвые души". Композиция поэмы позволила автору рассказать о разных помещиках и их деревнях. Гоголь создаёт пять характеров, пять портретов, которые так непохожи друг на друга, и в то же время в каждом из них выступают типичные черты русского помещика. Наше знакомство начинается с Манилова и заканчивается Плюшкиным. В такой последовательности есть своя логика: от одного помещика к другому углубляется процесс оскуднения человеческой личности, развёртывается всё более страшная картина разложения крепостнического общества

Объяснение: