Діяльність Хаджі Гірея

1427 р. емір Текійє посварився з Великим ханом. Від цього моменту він перестав служити Улу Мухамеду, перекочував на Дін, де до нього приєдналися власні чамбули, за до вірних людей знайшов Хаджі Ґерая і разом із ним відійшов у Західний Дешт (за Дніпро). Хаджі почав претендувати на кримський улус, який раніше належав його дідові (царевичу Таш-Тимуру). Але натиск Девлет-Берді (його дядька), одного з претендентів на золотоординський престол із Дешт-і-Кипчаку та колишнього намісника Криму, заважав йому здійснити задумане. Порівняно легко відігнавши родичів, Девлет-Берді переоцінив свої сили. Після розгрому Девлет-Берді на Волзі (1427) Хаджі Ґерай з'явився в Криму. Царевич вирішив скористатися нагодою і опанувати кримський улус. Незабаром Ґерай на чолі шістнадцяти тисяч ногайських нукерів уступив в Ескі-Кирим (1428). Ґерай відразу спробував зміцнити свою владу, звернувшись за підтримкою до родів Криму, до власниці замку Кирк-Єр (Чуфут-Кале) Джаніке-ханчі і до влади міста Солгату. В цей час почав карбування власної монети, але з іменем Гіяс ад-Діна. Також Хаджі Ґерай наблизив до себе Ширінів. Але пишні дари не дуже до Через появу міцного супротивника (Улу Мухамеда) знать півострова (за винятком Джаніке-ханчі) надала перевагу лояльності до Улу Мухамеда. Хаджі і без того терпіли як ставленика Литви, оскільки в Криму не було сил, аби його вибити. Емір Текійє, глава Ширінів, який різко змінив політичну орієнтацію і підтримав Улу Мухаммеда, на чолі війська напав на Крим. У підсумку Ґерай, контролюючи лише Солхат, вимушений був тікати. Він забрав частину родової казни. Уникаючи битв, але тим не менше зазнавши великих втрат (війська розбігалися), Хаджі відступив у Дешт-і-Кипчак.

Джаніке-ханча, яка володіла Кирк-Ер (Чуфу-Кале) і разом з Ширинами до утвердитися у Криму Хаджі Ґераю, який доводився їй триюрідним племінником. По смерті Джаніке Хаджі Ґерай збудував дюрбе (мавзолей) на її могилі, що досі збереглося серед руїн Чуфут-Кале.

Новий хан береться за проведення державних справ. Від Джаніке-ханчі він отримав у власність замок Джантим-Кале (Кирк-Йор, сучасний Чуфут-Кале) і зробив своєю базою на випадок війни. В майбутньому тут виникне нова столиця — Бахчисарай. Хаджі Ґерай задумав значні реформи в Криму, але для цього потрібно було укріпити свою владу.

Наступним кроком мало стати об'єднання всієї території півострова, на той час розділеного на степову частину, підвладну татарам, Кафу з Готією (тобто, з Південним берегом Криму, включно по Балаклаву) і невеликим незалежним християнським Мангупським князівством. У разі успіху в руках Хаджі Ґерая виявився б весь морський кордон з кількома сильними фортецями і хорошими портами, від Єни-Кале по гирло Дніпра.

Війна з Генуєю Редагувати
1433 р. втрутився в феодорійські справи. Він підбурив князя Олексія І захопити Балаклаву. Заручившись обіцянкою ханської до князь Олексій напав на генуезьку фортеця Чембало і, підтримуваний місцевими одноплемінниками, восени 1433 р. оволодів нею, заславши до фортеці під виглядом купців кілька шпигунів-агітаторів. Невелика колонія була переважно заселена грецькими рибалками, що співчували сусідньому і рідному за релігією і національністю князівству. Перебуваючи у важкому становищі, вони легко піддалися на аґітацію і при першій появі в балаклавській долині посланого з Мангупа загону військ, місцеві рибалки повстали і до князю прогнати з фортеці невеликий гарнізон. Генуезькі солдати втекли в Кафу, залишивши Чембало в повній залежності від переможця.

У Генуї ці звістки порушили сильне обурення серед купецтва та моряків, народ вимагав від дожа Адорно і сенату покарання невинних, але сенат, тільки що закінчивши тривалу і невдалу війну проти союзних флорентійської і венеціанської республік, опинився в скрутному становищі. На до прийшов банк Св. Георгія, який запропонував позичити уряду республіки необхідну суму для спорядження ескадри. Скориставшись цією пропозицією, сенат ухвалив спорядити ескадру з 20 галер і загоном в 6000 морських і сухопутних військ. Головне начальство над цією експедицією було доручено випробуваного генуезькому полководцю Карлу Ломеліно.

если по закону сигонату