0 VAK VYTUUN
- авг 100% , p. % o oo 123 - По умолча.. , 10
- в Is A
- PE - E, 4, H,
,
Заполни таблицу «Комментарий + цитата».
Главный и
второстепенные
герои
Авторское отношение
Аргументация ответа
Цитаты
Витька
Бабушка
Дедушка
Дядя Левонтий
Лист1 -
736c3cc6adec4b...docx
л
Е
736c3cc6adec4b...docx
с​

жіноча споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. народжувати й виховувати дітей, берегти є вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. прості жінки виконували цю місію з честю. княгиня ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. єфросинія ярославна — дочка ярослава володимировича галицького, друга дружина ігоря, який одружився з нею 1184 року. ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть!

але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.

з тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам ігоря. але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по .

взагалі, автор "" у поемі представляє нам природу як самостійну дійову особу.

вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою, олюдненою. звертається до неї ігор, коли потрапляє у полон:

о донець-ріко!

не мало тобі слави,

що носив ти князя на хвилях,

стелив йому траву зелену

на берегах срі

донець вступає в діалог з ігорем:

княже ігорю!

не мало тобі слави,

кончакові досади лютої,

а руській землі веселощів!

звертання ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж ігореві втекти з полону.

автор із величезною любов'ю, симпатією, замилуванням описує нам цю жінку-страдницю в невеликому епізоді. який же треба мати талант, щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважається за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричністю образом у світовій літературі! митець застосовує ніжні поетичні вирази: чайка-жалібниця, зозуля, плаче-тужить. мова її емоційна, пройнята патріотизмом. вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки ігоря, але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам:

як та чайка-жалібниця

стогне вона вранці-рано.

вірить ярославна у чудодійну силу каяли-ріки, яка може зцілити рани князя:

омочу бобровий рукав

у каялі-ріці,

обмию князеві криваві рани

на тілі його дужому!

в українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрічаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. автор "" саме їх і використовує. ярославна готова полетіти зозулею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати ігоря.

увесь монолог ярославни складається з риторичних звертань і запитань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині:

о вітре, вітрило!

чому, господарю, силою вієш?

чому мечеш ворожі стріли

на крилах своїх легких

проти воїнів мого милого?

до дніпра-славутича вона звертається як до могутньої стихії:

принеси ж ти, господарю,

до мене мого милого,

а не слала б я сліз йому ревних

на море пораненьку!

як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпачливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! це відчай, остання надія. і вже вимучившись благаннями, жінка звертається до наймогутнішої сили — сонця:

чому ж, сонце-господарю,

простерло гаряче своє проміння

на воїнів мого милого

у полі безводному,

спрагою їм луки посушило,

тугою сагайдаки склепило!

і природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги:

опівночі море заграло,

мла іде стовпами-вихрами,

ігореві-князю бог путь являє

із землі половецької

на землю руську.