быстро! 20 баллов!!! Напишите нравы, обычие и хозяйство древних римлян, гуннов и древних германцев.

Древние римляне строили храмы и приносили жертвы многим божествам, которых под другими именами чтили и древние греки. Они поклонялись, например, богу-громовержцу Юпитеру и богу – повелителю морей Нептуну, богине любви Венере, богу войны Марсу, божествам – покровителям природы и плодородия Церере и Прозерпине.
Племена германцев на имели развитого ритуала с богослужебными текстами, праздниками, календарем или особым сословием жрецов. Служение богам не являлось самостоятельной сферой, культ во всех отношениях сросся с общественной и частной жизнью. Жизнь племен и государства, право и нравственность повсюду были проникнуты религиозными формами. Формы культа у германцев были несложны и состояли главным образом в жертвоприношениях и гаданиях о воле богов. По сообщению Тацита, обычай человеческих жертвоприношений существовал у семнонов, самого сильного из племен союза свевов.
Про гуннов не нашла информации

Роль запорозької січі у воєнно-політичних подіях 60—80 рр. xvii ст. після створення української козацької держави запорозька січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької україни. це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. після смерті б. хмельницького запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. така політика часто йшла врозріз із політикою гетьманів. протистояння між гетьманами й запорозькою старшиною було вигідне царському уряду. після укладення андрусівського перемир'я 1667 р. запорозька січ перебувала під контролем речі посполитої і московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. за «вічним миром» 1686 р., січ підпорядковувалася лише московському царю. саме від цього часу були заборонені будь-які відносини запорожців із польщею та кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розмістили московські залоги. за роки національно-визвольної війни на січі теж відбулися певні зміни. запорожці об'єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. до них входили також юнаки і хлопчики, які готувалися стати козаками — молодики і джури. очолював курінь отаман. його обирали козаки куреня. під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки та сотні, обирали полковників і сотників. об'єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося кошем, запорозькою січчю. її очолював кошовий отаман. курінні отамани разом із кошовим січчю. в умовах майже постійних бойових дій їх роль зростала. навіть з'явилася посада кошового гетьмана. у запорозькій січі дотримувалися традиції козацької демократії і соціальної рівності. діяли козацькі ради. на них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин. тривала війна й негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. це були переважно знедолені й ображені, що перетворювало січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які утиски й обмеження прав і свобод. кошовий отаман і. сірко. одним із найвідоміших отаманів запорозької січі другої половини xvii ст. був іван сірко (початок xvii ст. — 1680 постать і. сірка — одна з найбільш суперечливих в українській історії. уперше в письмових джерелах ім'я і. сірка згадується в 1653 р. у 1658—1660 рр. подільські козаки обирали його вінницьким (кальницьким) полковником. і. сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана і. виговського. саме він організував і здійснив військовий похід на аккерман, що спричинив розпад україно-татарського союзу й не дав можливості і. виговському скористатися результатами перемоги під конотопом. і. сірко зі своїми козаками примусив і. виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук ю. хмельницького. за це він отримав від російського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів». після підписання слободищенського трактату 1660 р. і. сірко виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на запорожжя. у 1660— 1661 рр. брав участь у походах запорозьких козаків проти кримського ханства. після обрання і. брюховецького гетьманом в 1663 р. і. сірко вперше став кошовим отаманом війська запорозького. у 1663 р. він здійснив два вдалі походи до криму, завдавши відчутних поразок ханським . наступного року разом із московськими військами здійснив похід на правобережжя і розгромив загони польського полковника с. чернецького і правобережного гетьмана п. тетері. після укладення андрусівського перемир'я 1667 р. між мо-сковією і річчю посполитою і. сірко деякий час підтримував п. дорошенка в його боротьбі за возз'єднання козацької україни, але після того, як правобережний гетьман вирішив прийняти про¬текторат турецького султана, виступив проти нього. восени 1667 р. і. сірко став полковником харківського полку на слобожанщині і здійснив похід до криму: 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду поблизу самої кафи (сучасна феодосія) і визволило близько 2 тис. бранців. цей переможний похід обернувся поразкою для п. дорошенка та його війська в боротьбі за об'єднання україни, він утратив союзників — татар. у 1670 р. запорожці знову обрали і. сірка своїм кошовим. того ж року він здійснив похід на очаків, турецьку твердиню на узбережжі чорного моря, захопив і зруйнував її. у жовтні 1671 р. новий крутий поворот — і. сірко разом із м. ханенком присягнув речі посполитій і зобов'язався воювати з кримським ханством. у 1672 р., після усунення від влади д. многогрішного, і. сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву, але зазнав поразки. полтавський полковник ф. жученко захопив і.