Смішне та сумне в комедії міщанин шляхтич

ответ

Ж. Б. Мольер написав більше тридцяти комедій. У них він висміяв святенництво, лицемірство, тупість і легковажність, дворянську пиху і чванливість французьких буржуа.

1.Як же смішний Журден в деяких визнаннях відносно свого вчення: "Я і не підозрював, що ось вже більше сорока років розмовляю прозою". Але не лише смішно чути визнання у власному неуцтві цієї немолодої людини, своєю працею того, що добував капітал, дурість недурної людини — ось те, що заставляє нас, сучасних читачів, задуматись.

Драматург дає нам можливість зрозуміти те, що не може зрозуміти герой: культуру освідченність ніщо не може замінити, навіть незвично вузьке плаття і звернення "ваша милість". Дурість Журдена — це причина його програшу. Адже тепленний блиском аристократизму купець Журден програв: граф Дорант виманив у нього гроші.Комедія чи не найважчий жанр літератури. Про природу комічного ефекту роздумували філософи старовини і новітні теоретики мистецтва, але ніхто ще не дав вичерпного пояснення.

2.

Объяснение:

Наружность пана тыбурция не имела в себе ни одной аристократической черты. роста он был высокого; сильная сутуловатость как бы говорила о бремени вынесенных тыбурцием несчастий; крупные черты лица были грубо-выразительны. короткие, слегка рыжеватые волосы торчали врозь; низкий лоб, несколько выдавшаяся вперед нижняя челюсть и сильная подвижность личных мускулов придавали всей что-то обезьянье; но глаза, сверкавшие из-под нависших бровей, смотрели упорно и мрачно, и в них светились, вместе с лукавством, острая проницательность, энергия и недюжинный ум. в то время, как на его лице сменялся целый калейдоскоп гримас, эти глаза сохраняли постоянно одно выражение, отчего мне всегда бывало как-то безотчетно жутко смотреть на гаерство этого странного человека. под ним как будто струилась глубокая неустанная печаль.  руки пана тыбурция были грубы и покрыты мозолями, большие ноги ступали по-мужичьи. ввиду этого, большинство обывателей не признавало за ним аристократического происхождения, и самое большее, что соглашалось допустить, это - звание дворового человека какого-нибудь из знатных панов. "