Які продукти одержують у результаті первинної переробки нафти ​

Объяснение:

Нафта — масляниста рідина темно-бурого або майже чорного кольору з характерним запахом. Вона легша за воду (густ. 0,73—0,97 г/см ), у воді практично не розчинна.

За складом нафта — складна суміш вуглеводнів різної молекулярної маси, головним чином рідких (в них розчинені тверді і газуваті вуглеводні). Звичайно це вуглеводні парафінові, циклоалкани, ароматичні, співвідношення яких у нафтах різних родовищ коливається в широких межах. Бакинська й ембинська нафта містить більше циклоалканів (з п’яти- і шестичленними кільцями), грозненська і західноукраїнська — парафінових, уральська — ароматичних. Крім вуглеводнів нафта містить кисневі, сірчисті та азотисті органічні сполуки.

Сиру нафту звичайно не використовують. Щоб добути з нафти технічно цінні продукти, її піддають переробці.

Первинна переробка нафти полягає в її перегонці. Перегонку провадять на нафтопереробних заводах після відокремлення попутних газів. При перегонці нафти добувають світлі нафтопродукти: бензин (т. кип. від 40 до 150— 200 °С), лігроїн (т. кип. 120—240°С), гас (т. кип. 150—300°С), газойль — солярове масло (т. кип. вища 300 °С), а в залишку — в’язку чорну рідину — мазут. Мазут піддають подальшій переробці. Його переганяють під зниженим тиском (щоб запобігти розкладу) і виділяють мастила: веретенне, машинне, циліндрове тощо. З мазуту деяких сортів нафти добувають вазелін і парафін. Залишок мазуту після відгонки називається нафтовим пеком, або гудроном.

Продукти перегонки нафти мають різноманітне застосування. Бензин у великих кількостях використовують як авіаційне й автомобільне паливо. Він складається звичайно з вуглеводнів, що містять у молекулах у середньому від 5 до 9 атомів карбону.

Лігроїн використовують як паливо для дизельних двигунів, а також як розчинник у лакофарбовій промисловості. Великі кількості його переробляють на бензин.

Гас застосовують як паливо для реактивних і тракторних двигунів, а також для побутових потреб. Він складається з вуглеводнів, що містять у молекулах у середньому від 9 до 16 атомів карбону.

Солярове масло використовується як моторне паливо, а мастила — для змазування механізмів.

Вазелін використовують у медицині. Він складається із суміші рідких і твердих вуглевoднів.

Парафін застосовується для добування вищих карбонових кислот (див деревини у виробництві сірників і олівців, виготовлення свічок, гуталіну тощо. Він складається із суміші твердих вуглеводнів.

Гудрон — нелетка темна маса; після часткового окиснення застосовується для виготовлення асфальту.

Мазут крім переробки на мастила і бензин використовують як котельне рідке паливо.

При вторинних методах переробки нафти відбуваються зміни у структурі вуглеводнів, що входять до її складу. Серед цих методів велике значення має крекінг (розщеплення) вуглеводнів нафти, який здійснюють для підвищення виходу бензину.

Термічний крекінг проводять при нагріванні вихідної сировини (мазуту та ін.) до температури 450—550°С при тиску 2—7 МПа. При цьому молекули вуглеводнів з великим числом атомів карбону розщеплюються на дрібніші молекули насичених і ненасичених вуглеводнів. Наприклад:

С16Н34 −> С8Н18 + С8Н16;

C8H18 −> С4Н10 + С4Н8 і т.д.

Таким добувають здебільшого автомобільний бензин. Вихід його з нафти досягає 70 %. Термічний крекінг відкрив російський інженер В. Г. Шухов у 1891 р.

Каталітичний крекінг проводять за наявності каталізаторів (переважно алюмосилікатів) при 450 °С та атмосферному тиску. Цим добувають авіаційний бензин з виходом до 80 %. Такому виду крекінгу піддаються переважно гасова і газойлева фракції нафти. Під час каталітичного крекінгу разом з реакціями розщеплення відбуваються реакції ізомеризації. В результаті останніх утворюються насичені вуглеводні з розгалуженим карбоновим скелетом молекул, що поліпшує якість бензину. Важливим каталітичним процесом є ароматизація вуглеводнів, тобто перетворення парафінів і циклопарафінів на ароматичні вуглеводні. Внаслідок нагрівання важких фракцій нафтопродуктів при наявності каталізатора (платини або молібдену) вуглеводні, які містять б—8 атомів карбону в молекулі, перетворюються на ароматичні вуглеводні. Ці процеси відбуваються під час риформінгу (облагороджування бензинів).

Під час крекінг-процесів утворюється велика кількість газів (гази крекінгу), які містять здебільшого насичені й ненасичені вуглеводні. Ці гази використовують як сировину для хімічної промисловості.

Останнім часом (поряд зі збільшенням виробітку палива і масел) вуглеводні нафти широко використовуються як джерело хімічної сировини. Різними з них добувають речовини, необхідні для виробництва пластмас, синтетичного текстильного волокна, синтетичного каучуку, спиртів, кислот, синтетичних мийних засобів, вибухових речовин, отрутохімікатів, синтетичних жирів тощо.

Греческие мореходы познакомились с Северным Причерноморьем очень рано. Достаточно вспомнить их мифы и сказания об аргонавтах, совершивших на корабле «Арго» поход в Колхиду за золотым руном, об Ифигении — дочери царя Агамемнона, которую он должен был принести в жертву Артемиде и которую богиня, заменив на алтаре ланью, унесла в Тавриду (Крым), о годах владычества Ахилла на острове Левка в устье Дуная и о блужданиях Одиссея в стране киммерийцев, древнейших обитателей Северного Причерноморья.

Все эти мифы возникли в тот период, когда Черное море было для древних эллинов чем-то очень далеким и загадочным, казалось им суровым и опасным. Не случайно они его назвали Понтом Аксинским — Негостеприимным морем. Только позднее, поселившись на его берегах, греки переименовали Понт Аксинский в Понт Евксинский — Гостеприимное море, о чем рассказывает греческий историк и географ Страбон, живший в конце в. до н. э.- начале I в. н. э.

Первые греческие города появились на северном побережье Черного моря в последние десятилетия VII в. до н. э. или в самом начале VI в. до н. э. В течение VI и V вв. до н. э. города возникают на всем протяжении береговой полосы (от Белгорода-Днестровского до Новороссийска), а затем в районе Азовского моря и дельты Дона.