Петро Колодуб згадував та розказував своїм бійцям про воєнні події, що відбулися:

«легенда (лат. legenda – те, що належить прочитати) –   найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з vі що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам'яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали «патериком» < …>   усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна. легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх – біблійні сюжети». «якщо термін «переказ» народного походження, то слово «легенда» – книжне. у давнину називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги про житія святих тощо. книги ці призначалися для обов'язкового прочитання ченцями, служителями культу. називали ще написи на монетах, фортечних брамах, ічних картах, малюнках тощо. переписувачі житій святих вносили в канонічні тексти свої зміни, використовуючи при цьому елементи усної оповідної традиції. так виникала апокрифічна література, твори якої разом з багатьма сюжетами церковних книг почали проникати в народний побут, змішуючись тут з усними та переказами язичницької міфології».в  народних  переказах  приблизно те ж і в легендах, з тією тільки різницею, що легендарні постаті не вважаються плодом вимислу, а реальними, хоч і з далекого минулого, постатями. отже, образи легенди – це такі ж образи-символи, як і в казці, з набором усталених рис, тільки з установкою на їх реальне існування.