Др вівторка потрібно написати твір про будь-який афоризм сковороди.

Ні про що не турбуватися — значить не жити, а бути мертвим, адже турбота стан душі, а життя — це рух», — пише григорій сковорода. мені дуже подобається цей вислів. і справді, скільки людей у своєму житті хоча б раз потерпали через чиюсь байдужість. навіть у різноманітних державних кодексах пишуть: «злочинна бездіяльність». отже, бездіяльність також буває злочинною! на жаль, не всі це розуміють. часто прикро буває бачити, як хтось замість рішучих говорить: «моя хата скраю». до речі, у своєму зошиті, я знайшов схожий вислів льва толстого: «вечно бороться и метаться, а спокойствие — душевная подлость».  мене спочатку вразило те, що два зовсім різних за епохою та стилем творчості митці так схоже висловились. але потім я дійшов висновку, що існують деякі вічні цінності людського життя, які не залежать від часу чи якоїсь епохи. рух людської душі, невпинний духовний розвиток і творчий пошук — це одна з таких вічних цінностей.  «не все отрута, що неприємне на смак» — цей афоризм вчить нас не шукати тільки задоволень, а розуміти, що корисне не завжди приємне. це, наприклад, як гіркі ліки, що їх треба випити, аби одужати. існують, звісно, і духовці піки: робота над собою, над власними . бо це сприяє вдосконаленню, духовному зміцненню та «одужанню» від власних вад і комплексів.  «з усіх утрат втрата часу — найтяжча». цей вислів мені особливо подобасться. ніхто з наших сучасників не знає, якою людиною був григорій сковорода, але ми можемо створювати його образ із творчості мислителя. мені здаєтьеи, що цей афоризм надзвичайно характеризує автора як людину, що ні на мить їм припиняє вчитися, розвиватися та самовдосконалюватися.  не потрібні були сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. великий філософ обрав шлях втечі від світу зла і свободи духу. у спокусливі сіті заради великого багатства «лакомства нещасного» сковорода так і не дався. він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: «світ ловив мене, та не спіймав»".

глібов народився 4 березня 1827 року в селі зелений поділ, колишнього хорольського повіту на полтавщині, в родині маєтків магнатів родзянків.початкової грамоти глібова навчила його мати, орина гаврилівна, культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до полтавської гімназії.у перші роки перебування в полтавській гімназії л.глібов пробує писати російською мовою. його творча біографія починається віршем «сон», написаним у 1841 році. захворівши л.глібов змушений був залишити гімназію. після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет київського університету він вступає в1849 р.  до ніжинського ліцею вищих наук князя безбородька. в цьому учбовому закладі в свій час навчався м.гоголь і є.гребінка.з 1855 р. л.і. глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем  історії та ії в дворянському училищі в м.чорному острові, подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача історії та ії в чернігівську чоловічу гімназію.      в цей період і з'являються перші українські байки глібова - здебільшого вільні переклади з крилова. в ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.ще в 50-х роках в чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. активну участь у діяльності цього гуртка бере і глібов з дружиною. внаслідок зусиль глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева газета «чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні твори глібова під псевдонімами: «ив. кенер», «простодушный». в газеті висвітлювались питання громадсько - культурного життя україни того часу, порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок.  зростання популярності «чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. викриття нелегальної діяльності осіб, зв'язаних тісною дружбою і співробітництвом з л.глібовим, вело до розширення слідства. увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «чернігівського листка». цей удар тяжко вплинув на л.глібова. він відходить від громадської діяльності  й залишає чернігів. на кілька років глібов знайшов притулок у ніжині, де він оселився з дружиною, яка тяжко захворіла.    поховавши у ніжині дружину, л.глібов переселився до чернігова, де дістав посаду завідуючого земської друкарні. навколо л.глібова групуються літературні і театральні сили м.чернігова.  за останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.помер л.і.глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і хвороби серця. поховано його в чернігові, де він прожив половину свого життя.