Рассказ от лица жителя городов европы

На дворе xii век. я живу в большом городе. на улицах нашего города много рыцарей, у них всегда красивое оружие и латы, вокруг них бегает множество мальчишек с деревянными мечами. они привлекают внимание женщин. но я не рыцарь, я -обычный торговец. что придется, обычно торгую всякой мелочью, иногда приправы и овощи купленные мною у старых дев. на рынке множество темных личностей, почти нет честных торговцев, да и я не чист на руку, хотя стараюсь вести дела по-честному. по улицам ходят люди, индульгенции-бумаги, обещающие отпущения всех грехов. даже не знаю, правда это или но люди покупают их, особенно богачи. город часто одолевают эпидемии разных инфекций. точнее, эпидемии вообще нас не . нашим лекарям приходится носить маски с клювами как у птиц, чтобы не заболеть. в клювы набиты различные травы и зловония, чтобы отпугнуть хвори. я ездил в другие страны за разными товарами. после других городов других земель, мне показалось, что наш город дурно пахнет по приезду. но со временем все прошло. хотя я заметил, что наши города и села тесные, дома стоят близко, некоторые окна заглядывают друг в друга почти в плотную, а все отходы жизни и нечистые воды люди выливают в окна. я думаю, это не страшно для нас, этого никто не замечает. мне, если честно, не то нравится наш правитель. выжить в нашем государстве сложно для такого бедняка как я, но говорят, что мы живем лучше, чем остальные земли. я верю, ведь именно у нас стали появляться первые люди искусства, стали писать какие-то текста и писать картины. но я все равно ничего в этом не смыслю, так что займусь, , я своей мелкой торговлей, в то так и без хлеба остаться недолго…

молодий моряк вселеної,

миру древній дроворуб,

неухильний, незмінний,

будь прославлений, людина!

по глухих стежках сторіч

ти проходиш із сокирою,

цілиш луком, ставиш мережі

тріумфуєш над ворогом!

камені, вітер, воду, полум’я

ти упокорив своєю вуздою,

здійняв радісний прапор

прямо в купол голубой.

вічно владний, вічно молодий,

у країнах сутінку й льоду,

співати змусив віщий молот,

залив блиском міста

крізь пустелю й над безоднею

ти провів свої шляхи,

щоб що не рветься, залізної

ниткою землю обплести

у древніх, вільних океанах,

де грали лише кити,

на сталевих левіафанах

пробіг державно ти

змія, що жалили жадібно

з неба виступи дубів,

изловил ти нещадно,

безустанний звіролов

и сичачи під тендітною кулею,

и в склі зігнуть у дугу,

він тепер, покірний чарам,

світить хитрому ворогу

 

 

цар неситий і впертий

чотирьох підмісячних царств,

не соромлячись, ти риєш ями,

множиш тисячі підступництв,-

але, відважний, зі стихією

після б’єшся, із грудьми груди,

щоб ще над нової вией

петлю рабства захлиснутися

вірю, зухвалий! ти поставиш

над землею ряди вітрил,

ти своєю рукою направиш

біг у просторі, меж світил,-

и насельники вселеної,

ті, чий шлях ти перетнув,

повторять привіт священний:

будь прославлений, людина!

брюсов в.я. – юному поетові

юнак блідий з поглядом палаючої,

нині я тобі три завіти:

перший прийми: не живи сьогоденням,

тільки прийдешнє – область поета

помни другий: нікому не співчувай,

сам же себе полюби безмежно.

третій зберігай: поклоняйся мистецтву,

тільки йому, безраздумно, безцільно.

юнак блідий з поглядом збентеженим!

якщо ти приймеш моїх три завіти,

мовчачи впаду я бійцем переможеним,

знаючи, що у світі залишу поета