Моє ставлення до Єлизавети першої​

Єлизавета I (англ. Elizabeth I of England, 7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками, відома також як королева-дівиця, Глоріана та Добра королева Бесс. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи на володарку морських в. Вважається національною героїнею Англії.

Єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії Тюдорів, донькою короля Генріха VIII. При народженні Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена незаконнонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований Третім законом про спадщину, виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії I Кривавої без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти Марії I, та до протестантській церкві.

Єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій тоді засідали провідні політики свого часу на чолі з радником Вільямом Сесілом, 1-им Бароном Берґлі. Одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення англійської протестантської церкви від Риму, і проголошення монарха Англії її верховним опікуном (Акт про верховність 1558 року). Церковний порядок, запроваджений Єлизаветою, суворо дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню Англіканську церкву. Очікувалось, що Єлизавета вийде заміж і народить спадкоємця роду Тюдорів, але незважаючи на часті звернення парламенту, вона відмовлялася. Мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. З часом незайманість Єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.

За стилем правління Єлизавета I була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «лат. video et taceo» («англ. see but silent») — «бачу, але мовчу». Ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у Нідерландах, Франції та Ірландії, перемога над Іспанською Армадою назавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в англійській історії. Уже через 20 років після її смерті Єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує у англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера, що відома, передусім, розквітом англійської драматургії на чолі з Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу та доблестю англійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як Френсіс Дрейк.

Оцінки деяких істориків стриманіші. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. Ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і розбалансованої монархічної влади в Англії, і коли у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця Єлизавети, Марія Стюарт.

Объяснение:

Согласно летописям и «сказанию о мамаевом побоище», в куликовской битве полегло около 250 тысяч человек с обеих сторон. скорее всего, это число сильно преувеличено. тем не менее, число погибших должно быть велико, так как после окончания битвы, «стоял князь великий за доном на поле боя восемь дней, пока не отделили христиан от нечестивых. тела христиан в землю погребли, нечестивые тела брошены были зверям и птицам на растерзание» [117], с. 186–187. читатель, воспитанный на скалигеровско-миллеровской версии , наверное думает, что все это происходило в современной тульской области в верховьях дона, куда помещают сегодня место куликовской битвы. оказывается однако, что воины, павшие в куликовской битве, захоронены почему-то не в тульской области, а в москве – в симоновом монастыре! здесь были похоронены, во всяком случае, знаменитые герои куликовской битвы воины-иноки пересвет и ослябя [82], [126]. «похоронили пересвета и ослябю у церкви рождества богородицы… героев-иноков, павших на поле брани, не повезли в троицкую обитель, а предали земле у стен именно этой церкви» [126], с. 136. см. также [131]. но позвольте, если допустить, – как нас уверяют сегодня, – что тела героев везли из тульской области до москвы на расстояние около 300 (трехсот! ) километров, то неужели же их «не смогли» довести небольшой остаток пути до троице-сергиевой обители? осталось ведь совсем немного. другой недоуменный вопрос. восемь дней дмитрий стоял на поле боя и хоронил убитых. только затем тронулись в путь. надо думать, не один день шли от тульской области до москвы. около трехсот километров. сколько же дней в итоге трупы пересвета и осляби были без погребения? неужели их не хоронили несколько недель? поскольку битва произошла в день праздника рождества богородицы, то естественно, что при погребении на поле брани должны были построить церковь, посвященную рождеству богородицы. именно это мы и видим – эта церковь до сих пор стоит в симоновом монастыре в москве [126], с. 136. который основан практически одновременно с куликовской битвой. наша гипотеза. симонов монастырь в москве был основан и построен прямо на московском поле куликовской битвы, или непосредственно около него, как усыпальница павших здесь воинов. «симонов монастырь, основанный в 1379 году, был одним из важных форпостов обороны москвы. основная часть памятников была разобрана в начале 30-х годов (! – авт.) в связи со строительством дворца культуры завода имени лихачева (зил). сохранилась южная стена с тремя башнями» [104], с. 295, коммент. 269. сегодня этот монастырь находится, к сожалению, на территории завода, хотя в него уже можно попасть по длинному проходу. таким образом, и миллеровско-романовская согласна с тем, что симонов монастырь основан практически одновременно с куликовской битвой. этот монастырь находится на берегу москва-реки, рядом с краснохолмской набережной, о которой мы уже говорили. таким образом, все обнаруженные нами выше места и названия, связанные с куликовской битвой, расположены в москве близко друг к другу. а именно, между двумя крайними точками, каковыми являются – церковь всех святых, построенная дмитрием в честь куликовской битвы, и симонов монастырь, где павшие в битве были захоронены. таким образом, получается естественная картина. павших воинов хоронили на месте битвы, а не везли их издалека, за сотни километров в москву. нельзя не отметить следующее любопытное обстоятельство. мы с большим трудом нашли в указание на место захоронения героев куликовской битвы. это место должно быть, как нам казалось, весьма знаменитым. как-никак, здесь лежат герои одной из величайших битв .