Чому материк Євразія був привабливим для досліджень у різні часи​

Відповідь:

Так само як і Євразія, Північна Америка має чотири з шести світових ґрунтово-біокліматичних поясів, з яких арктичний і бореальннй охоплюють північну, найбільш розширену частину континенту (до 50°пн. ш.)

Далі на південь широтна зональність гається в Північній Америці лише на схід від Міссісіпі. У центральній частині континенту ґрунтові зони мають меридіональне простягання. Від Міссісіпі на захід одна одну змінюють такі зони: бурих лісових ґрунтів і субтропічних червоноземів, чорноземновидних ґрунтів прерій, чорноземів, каштанових ґрунтів і сіро-бурих пустинних ґрунтів і сіроземів. В областях внутрішніх плато Кордильєр трапляються великі масиви розвіюваних пісків і солончаків.

Арктичний пояс охоплює острови Канадського Арктичного архіпелагу і тундрову зону на півночі континенту.

У межах острівної частини добре виявлена підзона арктичної тундри. Більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу являє собою полярну й арктичну полігональну тундру з типовими для неї дерново-тундровими ґрунтами, які чергуються з широкими просторами, вкритими льодом, і кам'янистими осипами.

Тундрові ґрунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю та оглеєністю.

На континенті тундрова зона, маючи широтне простягання, представлена підзоною тундри з типовими тундрово-глейовими ґрунтами і підзоною, лісотундри. У внутрішніх, найбільш сухих, частинах континенту південна межа тундри займає найбільш північне положення. Так, у районі басейну річки Маккензі вона проходить на широті 68–69°; у напрямі до узбереж Тихого і Атлантичного океанів південна межа тундри значно зміщується на південь. Наприклад, східне узбережжя Аляски зайняте тундрою на широті 54–55°, а на сході – в північній частині півострова Лабрадор вона досягає широти 52–53°.

На південь, під хвойними лісами, тягнеться зона підзолистих ґрунтів. Ця зона, як і тундрова, трохи зміщується на приокеанських узбережжях у південному напрямі, її західна частина має гірський характер.

Південна межа зони підзолистих ґрунтів по тихоокеанському узбережжі спускається до 48–49°, а по атлантичному – до 45-46°. У внутрішніх частинах континенту – в штатах Альберта, Саскачеван – межа зони підзолистих ґрунтів проходить на широті 54-55°.

Займаючи величезні простори Північної Америки, зона підзолистих ґрунтів у свою чергу поділяється на три підзони: глеєво-підзолистих, типових підзолистих і дерново-підзолистих ґрунтів.

Підзолисто-глеєві ґрунти охоплюють майже всю північно-західну частину басейну річки Маккензі, північну частину штату Манітоба, Онтаріо і західну частину півострова Лабрадор. У цих районах близько від поверхні знаходиться багаторічна мерзлота, яка погіршує водопроникність ґрунтів і посилює їх заболоченість. Ось чому тут помітне чергування масивів глеєво-підзолистих ґрунтів з великими болотними просторами, де переважають торфово-болотні ґрунти.

Підзона типових підзолистих ґрунтів займає більшу частину Канадського щита – басейн р. Саскачеван, південну частину штату Манітоба та південну частину штату Онтаріо, що прилягає до Великих озер. Підзолисті ґрунти кислі, бідні на гумус.

Підзона дерново-підзолистих ґрунтів, яка розширюється в східному напрямі, в ландшафтному відношенні збігається з підзоною мішаних лісів. Ця зона найбільш освоєна.

Зона субтропічних чорноземів і жовтоземів (північна межа їх 35–37°, південна – 25–26°). Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані частини рельєфу, де нема застою води. Низинні морські узбережжя і долини зниження зайняті переважно жовтоземами. Особливо поширені жовтоземи на півострові Флорида.

Зона чорноземів має дві підзони: середньогумусних і високогумусних чорноземів, яка лежить на сході, і підзону малогумусних, місцями карбонатних, чорноземів – на заході.

Каштанові ґрунти найбільш поширені у штатах Монтана, Дакота і Канзас. У штаті Техас і в південній частині штату Оклахома каштанові ґрунти набувають червонуватого відтінку і переходять в особливі червоно-коричневі ґрунти.

Ґрунти західної частини Північної Америки, особливо схилів Кордільєр, гірські, з помітною вертикальною зональністю. На півночі Кордільєр поширені гірські підзолисті ґрунти з плямами гірських тундрових. У південній частині велике поширення мають коричневі і бурі гірські лісові ґрунти з плямами гірських лучних ґрунтів на високих вершинах.