Расцвет золотой орды - внутренняя и внешняя политика Узбек хана (можно 5 ответов в внешней и внутренней политики )

гумані́зм епо́хи відро́дження, ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.

виник у флоренції в середині xiv століття, існував до середини xvi століття; з кінця xv століття поширився на німеччину, францію, нідерланди, ію, і меншою мірою на австрію, швейцарію, іспанію, португалію, польщу, моравію, богемію, угорщину, хорватію та інші країни.

зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя франческо петрарки (1304–1374). гуманізм був насамперед просвітницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.

важливою ознакою гуманізму епохи відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. це минуле, яке у той час почали називати середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).