Аннотация к пидручныку украинськои мовы

Анотація — це стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. У ній зосереджується увага на найсуттєвішому. Структура анотації така: вступна частина (бібліографічний опис джерела), основна частина (перелік основних проблем та/або висновків тексту-джерела, мета, елементи оцінки книги); заключна частина (актуальність і адресат джерела)).

За різними ознаками виокремлюють кілька видів анотацій:

1) за змістом і цільовим призначенням — довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні; 2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела — загальні та спеціалізовані.

На відміну від інших текстів, анотація містить інформацію про новизну анотованого джерела порівняно з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; стисло передає основний зміст тексту; заохочує до прочитання тощо.

Про високий рівень анотації свідчить якість і точність інформації про першоджерело; логічне її оформлення; відповідність чинним мовним нормам; обмежений обсяг.

Найпоширенішою помилкою під час складання анотацій є їх надлишковість, яка виникає переважно під час повторення інформації, використання зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій.

Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.

Объяснение:

Коли ти на далекій відстані від свої друзів ти можеш вільно поспілкуватися з ними. До того ж навіть коли погана погода в тебе є змога з ними поспілкуватись.
А якщо терміново потрібно подзвонити батькам? У цьому також до телефон.
Тож я вважаю , що телефонні розмові досить корисні у нашому суспільстві.