Інформація про міфічного героя лісовика

Лісовик   —  міфологічний   образ, який, згідно з  , втілювався в подобу дуже старого кошлатого діда. «лісовик — малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці» /леся українка , «лісова пісня»/. його характерною особливістю була відсутність  тіні . лісовик є символом небезпеки, яка підстерігає людину в  лісі . образ лісовика перегукується з іншими міфологічними образами:   мавок ,  чугайстра ,  хухи   і навіть  блуду . лісовик збиває людей з дороги, усіляко шкодить їм. в українській  етнографії   побутує погляд на лісовика як на «пастуха від звіра», тобто істоту, що охороняла дрібних звірів від  хижаків ,  мисливців . лісовики створювали в лісах  сім'ї   і жили як звичайні  люди .

У статті про Ольжича на сайті «Українська література» говориться, що «друга збірка поета — «Вежі» (1940) метафоричністю своєї назви визначає вершини духовності, яка породжує енергійне рішення і дію, закликає до героїзму. Поняття героїзму у Ольжича включає не одну лише чесноту, а й потужний духовний заряд, здатний оновити та морально оздоровити світ покори і рабства. Збірник повністю присвячений революційній боротьбі за незалежність рідної країни. Третя збірка Ольжича «Підзамче» (1946 р.) була видана вже після його трагічної смерті. Він ще встиг переглянути та підготувати її до друку, але з виданням не поспішав — був дуже вимогливий до себе і власної поезії. У «Підзамче» Ольжич досяг найбільшого артистизму, враховуючи, звичайно, і те, що він почав друкуватися вже зрілим поетом. Особливо близькі до неокласицизму такі вірші як «Шякунтала», «Сонна Венус», «Люкреція», «Данило» і т. д. В них відчуваються гармонія думки й почуття, урівноваженість духу, спокій».