Ставлення до Роланда короля Карла та інших лицарів "Пісня про Роланда"

Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок,який часто призводить до жахливих наслідків.кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. безгрішних людей не існує і, щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за можливостю виправляють. завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди.із самого початку юний і чистий доріан грей опинився між двома протилежними ідеями: «чистого мистецтва» художника безіла та вченням лорда генрі, який бачив мистецтво в самому собі. але, на жаль, «митець власної душі» та «митець власного життя» не помічали душ інших людей, вони прогледіли й душу юного красеня. учень заперечив теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні життя став злочинцем, а для себе — власним душогубцем.урешті-решт сам герой зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю: «смерть власної душі в живім тілі». руйнівні сили, які впустив у свою душу доріан грей, знищили і його тіло. тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив самого себе.у романі багато блискучих парадоксів: «доброго впливу взагалі не існує», «сумління — це страх», «життя — це лише нервові волокна і клітини мозку» тощо. але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися на портреті, вони втрачають свою привабливість і стають марними. о. уайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. і в цьому теж полягає парадокс письменника. він дійшов висновку про те, що саме мистецтво є найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. доріан покараний лише тоді, коли піднімає руку на прекрасне — на витвір мистецтва. відомо, що мистецтво як втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є аморальними й страшними.фінал роману досить символічний. портрет стає суворим суддею вчинків дорі- ана грея. подальші зміни такі значні та страшні, що грей більше не може бачити свій портрет і намагається позбавитися його. та виявляється, що він знищує не власне зображення, а себе самого.після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він неначе «відродився». це є прекрасним свідченням того, що справжня краса існує поза теоріями. тому портрет — один із головних персонажів роману. він є магічним дзеркалом, що висвітлює сутність буття. портрет, наче рентген, показав хворобу, знищив її та засяяв новими фарбами.о. уайльд колись сказав: «кожна людина бачить свої гріхи в доріанових » ,тож ми можемо тільки вчитися на помилках героя,відчувати те що він,думати про наслідки та залишати в собі ті переживання героя,щоб надалі рости духовно та збагачуватися ,а не морально розкладатись