Назовите основные элементы сюжета в рассказе "После бала"

Среди друзей зашёл разговор о том, что «для личного совершен­ствования необходимо прежде изменить условия, среди которых живут люди». Всеми уважаемый Иван Васильевич рассказал историю, которая в корне изменила его жизнь.
Тогда он был молод и сильно влюблён в восемна­дца­тилетнюю Вареньку, красивую, высокую и грациозную девушку. Это было во времена, когда рассказчик учился в провинциальном университете, и главное его удовольствие составляли балы и вечера.
В последний день масленицы бал давал губернский предводитель. Иван Васильевич «был пьян любовью» и танцевал только с Варенькой. Там же был и её отец, полковник Пётр Владиславич — «красивый, статный и свежий старик». После обеда хозяйка уговорила его пройтись один тур мазурки в паре с дочерью. Весь зал был в восторге от этой пары, а Иван Васильевич проникся к варенькиному отцу восторженно-нежным чувством.
В ту ночь Ивану Васильевичу не спалось, и он пошёл бродить по городу. Ноги сами принесли его к дому Вареньки. В конце поля, где стоял её дом, он увидел какую-то толпу, но, подойдя ближе, увидел, что это прогоняли сквозь строй татарина-дезертира. Пётр Владиславич шёл рядом и бдительно следил, чтобы солдаты как следует опускали палку на красную спину наказываемого, а увидев Ивана Васильевича, сделал вид, что они не знакомы.
Рассказчик никак не мог понять, хорошо или дурно то, что он видел: «Если это делалось с такой уверенностью и признавалось всеми необходимым, стало быть, они знали что-то такое, чего я не знал». Но так и не узнав этого, он не мог поступить ни на военную, ни на какую бы ни было другую службу.
С тех пор каждый раз при виде хорошенького личика Вареньки ему вспоминалось то утро, и «любовь так и сошла на нет».

ответ:

одним із найпоетичніших образів "" є образ ярославни, юної дружини князя ігоря.

ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. дізнавшись про поразку ігоревого війська, ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення ігоря, а й загибель його воїнів. поразка і полон ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.

ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. тоді б вона, омочивши рукав у каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя.

у відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, дніпра-славутича і світлого сонця. плачучи у путивлі на забороні, ярославна докоряє вітрові:

чому мечеш ти хановськії стріли

на своїх легесеньких крильцях

на моєї лади воїв?

було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. а він розвіяв її веселощі по ковилі.

звертаючись до великого дніпра-славутича, ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море.

звертаючись до сонця, ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.

ярославна так невимовно страждає, так пристрасно благає сили природи про , що, здається, вони почули її і відгукнулися:

ігореві князю бог путь явить

із землі половецької

на землю руськую

к отчому золотому столу.

поетичний образ ігоревої дружини ярославни, що чайкою квилить на забороні в путивлі, є одним з найпривабливіших жіночих образів світової літератури, а в східнослов'янській є першим за часом створення досконалим художнім образом жінки.

образ ярославни приваблює людяністю, задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.

объяснение: