Чи комфортно жилося Стусові в нинішній Україні

Василь Семенович Стус (укр. Василь Семенович Стус; 1938-1985) - український поет, дисидент, політв'язень. Герой України (2005 - посмертно).

Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка (нині Гайсинський район, Вінницька область, Україна). Був молодшим сином в селянській родині, збіднілої в результаті колективізації і в кінці кінців перебралася в Донецьку область.

У старших класах підробляв на залізниці, тоді ж познайомився із забороненою в СРСР літературою українського «Розстріляного Відродження». Після закінчення школи (1954) вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного університету, де вчився в літературній студії під керівництвом Т. Духовного; потім працював в Горлівській загальноосвітній школі N ° 23 вчителем української мови та літератури.

Рік по тому був покликаний в армію, служив на Південному Уралі, де в результаті нещасного випадку втратив фалангу пальця.

У 1963 році вступив до аспірантури київського Інституту літератури ім. Тараса Шевченка.

«Хрущовська відлига» стала для Стуса новою відправною точкою, з якої він почав свою активну творчу і політичну діяльність. 4 вересня 1965 року разом з І. М. Дзюбою та В. М. Чорноволом перед громадським переглядом фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» публічно виступив з протестом проти хвилі арештів української інтелігенції, за що був виключений з аспірантури. У грудні того ж року одружився на Валентині Попелюх.

У пошуках заробітку працював в будівельній бригаді, кочегаром, півроку в історичному архіві, згодом - інженером технічної інформації. Брав участь в протестах проти арешту Івана Світличного, був одним з підписали «Лист-протест 139-ти»; публічно звинуватив КДБ у вбивстві художниці і дисидентки А. А. Горської. В цей час поета ніде не друкували, крім кількох перекладів І. В. фон Гете і Гарсіа Лорки, опублікованих під псевдонімом Василь Петрик.

Стус активно протестував проти реставрації культу особи. Відомі його листи до президії СПУ, редактору «Літературної України» Л. Дмитерка з гострою критикою його виступів проти Івана Дзюби (1969), в ЦК КПУ і КДБ, до Верховної ради УРСР, де він доводив шкідливість утиску демократії, прав людини.

12 січня 1972 заарештований одночасно з рядом інших українських дисидентів. У вересні відбувся суд із звинуваченням за ст. 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда». Відбувши п'ять років ув'язнення в Мордовії та два роки заслання в Магаданській області, поет в вересні 1979 року повернувся до Києва, де продовжив свою діяльність, виступаючи за підтримки західних організацій в захист «в'язнів совісті». У 1978 році став почесним членом англійського «Пен-клубу».

Вже на початку 1980 року Стуса затримали вдруге. Адвокатом Стуса, незважаючи на його численні протести, був призначений молодий юрист В. В. Медведчук, згодом український політик. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката »[3]. Правовий аналіз справи, проведений адвокатами Романом Тітікалом і Іллею Костіна, свідчить, що навіть за радянським законодавством Медведчук мав для захисту підсудного необхідні важелі, але не скористався ними і навіть порушив адвокатську етику, визнавши провину свого підзахисного за нього самого [4].

Суд проходив за зачиненими дверима. Стус в порушення процедури був позбавлений останнього слова і видалений з залу суду; вирок був зачитаний в його відсутність: 10 років примусових робіт і 5 років заслання. У таборі Перм-36 поблизу села Кучино Пермської області продовжував писати і перекладати. У 1983 році адміністрацією табору йому було заборонено надсилати вірші і переклади в листах рідним.

Померла 4 вересня 1985 роки після оголошеної 27 серпня голодування в карцері. Посмертно реабілітований в 1990 році.

У 1989 році прах Василя Стуса був урочисто перевезений на Україну і похований в Києві на Байковому кладовищі.

Так, добре, ще він любив пити пиво.

Ягоржусь своей родиной - имя которой звучит гордо. россия - это самая огромная страна. вы только посмотрите! здесь столько разных народностей. люди любят гостей. в нашу страну приезжает много иностранцев. в россии много памятников культуры и народного творчества. приезжайте в россию, иностранцы. такой страны не где больше не найти!