"Тарас Шевченко і наш час" твір-роздум

Вот переводила на ваш язык:

Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не м’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не бо­їться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштаб­ність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною.

Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.

Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.

Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’я­вився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків велико­го поета, які живуть майже через півтора століття після його смер­ті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Коб­зар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:

... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.

І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»

Герасим символизирует угнетённый народ, живший под крепостным правом в царской россии. он был крепостным крестьянином и был обречён на подневольную работу всю свою жизнь.  на вид герасим был мужчина двенадцати вершков роста, богатырского телосложения. от рождения он был немой, но этот недостаток не мешал ему в деревенской работе. в деревне он работал за четверых, легко выполнял любую тяжёлую работу. он и землю пахал, и сено косил, и зерно молотил. когда герасима в москву и дали ему в руки метлу и лопату, он сильно скучал. на дворе все его боялись из-за его грозного вида, а, вообще, герасим был строгого и серьёзного нрава. порой он был мрачен, угрюм и грозен своим внешним видом, но добр душой.  поступки герасима являлись отражениями его характера и силы: как-то раз пришли два вора к ним на двор. герасим взял и стукнул их лбами, проявив смелость и бесстрашие. с тех пор ни один вор не появлялся у них на дворе. когда герасим выходил во двор, то даже животные прекращали драться и вели себя степенно, боясь герасима. несмотря на тяжёлый характер герасима, ничто человеческое ему было не чуждо. он привязался к маленькой собачке, однажды спасённой им.  от остальных дворовых герасим отличался душой, присущей крестьянину, смелостью и находчивостью. даже его природный недуг не мог помешать ему полюбить татьяну, прачку барыни, и добиться ответного чувства. из-за прихоти барыни татьяну выдали замуж за горького пьяницу капитона и герасим не смог жениться на татьяне и жить счастливо, но он не стал никому мстить и это является его главным отличием от остальных дворовых – его широкая и покорная крестьянская душа, принимающая свою долю как должное.  собачка муму, спасённая герасимом, привязалась к нему и стала душевным успокоением. барыня заметила привязанность герасима к муму и приказала ему избавиться от собаки: она хотела унизить герасима и подчеркнуть его положение крепостного крестьянина. герасим вынужден был выполнить приказ барыни, он не мог ослушаться, но не выдержал и ушёл от барыни, протестуя против её самодурства и жестокости.