Почему первая глава книги сто рассказов о войне называется конец блицкрига​

Объяснение:

Випадок, який трапився нещодавно в нашім дворі, мимоволі нагадав мені сюжет новели видатного американського письменника О. Генрі "Останній листок".

Наш двір оточують старовинні будинки, які збудовані ще задовго до Великої Вітчизняної війни. Двір великий, чимось нагадує сквер — так багато в ньому дерев. Переважають тополі. Деякі з них — ровесники нашого дому. Спеціалісти комунального господарства вирішили, що ці дерева стали загрозою для мешканців будинків, тому що іноді сухе гілля падало. Вирішили спиляти дерева, і на їхніх стовбурах зробили позначки синьою фарбою, щоб працівники не помилились, спилюючи дерева.

Ми дуже хвилювалися, що доведеться розлучитися з зеленими друзями. Особливо хвилювалась самітня восьмидесятирічна сусідка, що жила на верхньому поверсі. Одна з тополь, яку "засудили" на страту, майже торкалася гілками балкона Дарії Петрівни, де вона проводила багато часу, бо спускатися вниз їй було вже важко. Жінка розмовляла з тополею, ділилась з нею гіркими думками, які дедалі частіше навідували стареньку. Ми навіть не уявляли собі, як Дар'я Петрівна дивитиметься в порожнину, коли дерево спилять. Мешканці нашого будинку вирішили відстояти тополю. Не розкриватиму таємницю, як ми це зробили, але тополю вдалося врятувати. Щоправда, гілля трохи прорідили. Дар'я Петрівна раділа: не можна позбавляти людину останніх радощів і сподівань.

Якщо для врятування тополі, а з нею і душевного спокою старої жінки знадобилось зусилля багатьох людей, то в новелі О. Генрі повернути до життя юну художницю Джонсі вдалося одній людині — старому художнику Берману. Зробив він це ціною свого життя.