Твір на тему "чи можливо прожити без друзів".
(як на зно)

що таке дружба і що є в нашому житті друзі? ці поняття кожна людина розцінює індивідуально сам для себе, і не можна з точністю назвати його універсальним навіть в межах однієї країни. однак, як би там не було, саме слово «дружба» в будь-якому куточку планети матиме свого роду сакральне значення, бо завжди займало особливе місце в житті людини. чи можна прожити життя, не маючи друзів? якщо підходити до цього питання з прямою цинічністю, можна сміливо заявити про те, що людина спокійно може прожити життя без друзів, як і без любові, але що це буде за життя і чи буде вона мати сенс? іншими словами: чи варте життя без людського тепла, без підтримки, без морального і душевного заспокоєння, без взаємної прикрощі та взаємного веселощів того, щоб її прожили? і чи є життя без дружби життям в повному значенні цього слова - або ж це просто існування? у романі м.ю. лермонтова «герой нашого часу» печорін представлений нам як людина з холодним і розважливим розумом: все своє життя він використовував людей в своїх особистих цілях і ніколи не відчував ні теплих почуттів дружби, ні, як здавалося, ніжних почуттів справжнього кохання. однак, дотримуючись за хронологією роману, ми звертаємо увагу на безліч значних деталей, з яких робимо висновок про те, що головний герой не те щоб не вміє по-дружньому спілкуватися: він з самого дитинства так ретельно знищував в собі будь-які пориви прихильності до людини, що з віком просто розучився дружити, хоча в його житті і з'являлися люди, гідні його розташування. таким з'явився, наприклад, максим максимович, а вернер і зовсім був схожий на григорія олександровича захопленнями, ставленням до життя і до людей - ідеальна кандидатура одного. у печоріна була можливість з ним «про все говорити як з собою», однак і цей шанс він змарнував, вибравши в перевагу самотність. в кінці роману ми дізнаємося, що наш герой втратив всяке бажання жити, не знайшов ніякого сенсу навіть в подорожах, і, мені здається, якби він все ж хоча б іноді ділився з людьми власними переживаннями, відкривався хоч комусь, дозволяючи йому вирішити свої проблеми, то, можливо, його життя повернулося б зовсім по-іншому і не закінчилася так трагічно.

1. дівчата співали пісні, а хлопці розучували вірші.     на небі зібралися хмари, проте дощу не було. 2. дощ пройшов, і київ зеленіє.     сичі в гаю перекликались, та вітер шумів над головою. 3. то сніг іде, то дрібна крупа сипе з неба.     чи добре слово скаже, чи розгнівається несподівано.