Характеристика манилова из "мёртвых душ" ! ​

объяснение:

поміщик манілов є чоловіком середніх років:

" поміщик манілов, ще зовсім людина не літній "

про зовнішність манілова відомо наступне:

" він посміхався заманливо, рум'яний, з блакитними очима "

" з паном в ведмедів, критих коричневим сукном, і в теплому картузі з вухами "

" господаря, який стояв в зеленому шалоновом сюртуку "

" на погляд він був людина видний "

у манілова очі "солодкі, як цукор":

" мав очі солодкі, як цукор, і щурівшій їх всякий раз, коли сміявся "

у пана манілова приємна, "приваблива" посмішка:

" сказав з приємною усмішкою манілов "

" він посміхався заманливо "

приємне обличчя манілова відрізняється надмірною нудотністю і солодкуватість:

" сказав манілов, явя в особі своєму вираз не тільки солодке, але навіть нудотне "

" риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру "

коли манілов посміхається або сміється, він мружить очі так, що іноді їх зовсім не видно:

" мав очі солодкі, як цукор, і щурівшій їх всякий раз, коли сміявся "

" з усмішкою і від задоволення майже зовсім заплющив очі, як кіт, у якого злегка полоскотали за вухами пальцем "

" у манілова від радості залишилися тільки ніс та губи на обличчі, очі зовсім зникли "

поміщик манілов є офіцером у відставці:

" курячи трубку, яку курити зробив звичку, коли ще служив в армії "

пан манілов вже 8 років одружений. він і його дружина лізонька дуже щасливі в шлюбі:

"" лізонька ", сказав манілов з кілька жалісливим виглядом: " павло іванович залишає нас! ""

"дружина його втім, вони були абсолютно задоволені один одним. незважаючи на те, що минуло більше восьми років їх шлюбу, з них все ще кожен приносив іншому або шматочок яблучка, або цукерку, або горішок і говорив зворушливо-ніжним голосом, виражав досконалу любов "

"словом, вони були те, що говориться щасливі."

у манілова і його дружини зростає двоє синів - фемистоклюс і алкід. судячи з усього, поміщик дав синам такі незвичайні імена, щоб виділитися з натовпу:

"фемистоклюс! " сказав манілов, звернувшись до старшого "

"ось менший, алкід, той не такий швидкий "

пан манілов - скромний, делікатний і освічена людина, на думку його колишніх товаришів по службі:

" в армії, де вважався скромним, деликатнейшим і найосвіченіших офіцером "

манілов - ввічливий і чемний людина:

" з досить ввічливим і чемним поміщиком манілова "

ответ:ща будет  

Стихотворения Д.Б. Кедрина и A.A. Прокофьева нельзя считать словесным пересказом картины В.М. Васнецова «Аленушка». Эта два близких по настроению, но разных по содержанию стихотворения. Схожесть их в том, что они посвящены родной природе и были написаны, вероятно, под впечатлением картины Васнецова. У этих стихотворений одинаковое количество строф (четверостиший), одинаковый рифмовки (перекрестная), одинаковый размер.

Тем не менее это два разных стихотворения. «Аленушка» Прокофьева посвящена описанию и осмыслению картины Васнецова. Поэт включает в стихотворение детали, точно отражающие содержание картины: «пруд заглохший», «тростник качается», «мертва вода». В то же время Прокофьев по-своему словно дорисовывает картину, пишет о том, чего на картине нет венок, а нет его красивей,

Красен от гвоздик, от лилий бел,

Тополиный пух на платье синем,

С тополиных рощ он прилетел.

Но кукушка на сосне кукует

И тропинка к берегу ведет,

Солнце щедро на воду такую

Золотые обручи кладет.

На картине Васнецова у девушки на голове нет венка, нет тополиного пуха на платье, нет сосны, тропинки и солнечных лучей, отражающихся в воде. Своими собственными дополнениями поэт хотел выразить надежду на счастье, на солнечные дни для Аленушки.

В стихотворении Кедрина совсем нет описания картины Васнецова. Поэт обращает это стихотворение к образу «Родины неяркой», сравнивает ее со «стойбищем осеннего тумана», с «вотчиной ночного соловья», с царевной Несмеяной. Кедрин говорит, что Родина не один раз подвергалась нападению, но «все вынесла» и снова поет песню Аленушки. Можно сделать вывод, что, глядя на картину Васнецова, поэт представляет себе не конкретную девушку, а видит в героине картины образ Родины.

Мне понравилось стихотворение Кедрина неожиданными метафорами, эпитетами и представлением, что Аленушка— это наша Родина, что мать в детстве пела ту же песню, что и Аленушка у лесного омута.

Объяснение: