Спонукальним є речення ? 1)листя густо зеленіє над рукою
2) мово моя, мово, материнська мово, кожне твоє слово з ніжності, любові
3) хто ж од нас у світі дужчий
4) хай бджоли носять медозбір у соти і кожна квітка душу звеселя




дуже потрібно ❤️

в далечині синіло море, ніжне й прозоре під світанковою імлою. золотими порошинками запалювало сонце на хвилях перші іскри, і в усі сторони розбіглися по морю блакитні стежки, невідомі шляхи. але невільники не милувалися з нього. не раділи вони з пишної краси південної природи, ані з гір, ані з пахощів невідомих трав. не веселив їх і кінець путі і близький відпочинок…

дорога йшла баштанами і тютюновими плантаціями, потім пірнула в пишні виноградники і сади, повні персиків, слив, яблук і груш, потім знов вибігала на широкий простір — серед городів тa плантацій. і все ближче майоріли крізь зелень похмурі і присадкуваті каффські вежі по той бік затоки.

каффа довгий час була генуезькою колонією. року 1475 турки сплюндрували її, і з того часу вона втратила на деякий час свій колишній блиск і розкіш. керував каффою султанський намісник, так званий беглер-бей  [135], три-бунчужний баша, якому скорялося, крім каффи, все південне узбережжя криму, на гарматний постріл завширшки. в каффі було багато вірмен, греків, турків, євреїв, італійців та караїмів. кожен народ мав свої храми, але найпишніші були мусульманські мечеті з колишніх генуезьких церков, і серед них найкраща — біюк-джама з велетенською банею і двома мінаретами по тридцять п'ять обіймищ заввишки.

з північного заходу обмивало каффу море широкою блакитною затокою. зі сходу — замикав затоку мис святого іллі. з півдня обступали міцні відроги яйли, а по той бік затоки — розкинувся північний степ, аж до сиваша й перекопа….

каффа поділялася на три частини: фортецю, або цитадель, місто і передмістя. фортецю збудували і зміцнили ще генуезці, оточивши її високими мурами з величезних кам'яних брил з дванадцятьма вежами й чотирма брамами. вежі були чотирибокі, на два поверхи, з зубчастим карнизом між ними і таким же зубчастим верхом та кількома бійницями для гармат. сухий рів оточував стіни не так для оборони, як щоб стікали в море гірські потоки після дощу. місто було такими ж мурами з вежами і брамами, а передмістя потопали в садах.

каффський порт кипів кораблями. стрункі венеціанські і далматські бригантини, ійські галіони й корвети, турецькі фелюки, галери та сандали, болгарські дуби й легкі вітрильники з кавказу стояли всуміш із сірійськими, мальтійськими та кіпрськими столчаками. і той же вітер напинав жовтогарячі фрігійські й пурпурні генуезькі паруси, що й сніжно-білі крила іспанських фрегатів. різномовна юрба заповняла порт, де пахтіло мускусом, виноградним вином, солоною рибою, ваніллю, смоленим канатом і фруктами.

але головний товар тут були невільники. звідси вивозили їх в усі порти середземного моря, а потім гнали караванами до персії, індії та аравії. на східних ринках українка цінувалася так само високо, як і черкешенка чи грузинка.

перед каффською брамою невільників розподілили. кожен купець відокремлював своїх бранців. знов почався плач і лемент. гірко ридали матері і рвали на собі волосся, прощаючись із дочками й синами. як підстрелені, билися жінки, відриваючись від чоловіків, але батіг работорговця підіймав їх із землі і гнав на невільницький ринок.

сафар розрахував, що сьогодні ринок буде переповнений рабами і ціни на них дуже знизяться. тому краще відвести свій ясир до брата й дати йому відпочити, а потім продати здорових людей і взяти за них дорожче.

але караван-сарай був переповнений. тут формувався величезний східний караван, що прямував до варшави. довелося зігнати невільників до кошари й поставити навколо них сторожу. бранців розв'язали. знов забили кількох баранів та недужого коня, знову закуріли вогнища. і в ту мить, коли замикали ворота кошари, примчав сафар із горпиною і настею. корж помітив їх, кинувся до воріт. настя підвелася в стременах, крикнула щось, але голос її розтанув у гомоні юрби, в криках погоничів, в тупотінні коней і овець.

цехова сходка

хома прокинувся пізно. голова боліла, в роті було кисло. неохоче підвівся він, випив кухоль пива і тільки тоді по-справжньому очуняв.

не встиг він умитися, як за вікном зарипіли вози і незнайомий голос спитав:

—  гей, добрі люди, де тут мешкає шевський цехмістер?

—  а що треба?   — висунувся хома.

—  та нам цехмістра,  — разом відгукнулися павло й остап, вигнанці зі львова.

—  я і є цехмістер. заходьте!

приїжджі зайшли до хати, перехрестилися на покуття і низько вклонилися хазяїнові.

—  рятуй, батьку!