За и против чего выступали лютеранство

Живущие в финляндии чеченцы выступили против местного лютеранского священника, обвиняя его в экстремистских высказываниях. сам священник, автор диссертации по боевым экстремистским группировкам, утверждает, что постоянно получает угрозы от сепаратистов, в том числе лично от их лидера доку умарова.в воскресенье перед лютеранской церковью в финском городе раасепори собрались около 30 чеченцев, которые выступали против местного священника и доктора теологии юхи молари. среди митингующих были женщины с детьми, находящиеся в финляндии в статусе беженцев. они держали в руках плакаты, на которых было написано «мы не террористы», «почему этот священник преследует нас? » и «молари с ненавистью преследует беженцев», сообщает газета turun sanomat.чеченцы пришли, чтобы раскритиковать пастора, обвиняющего их в экстремизме.возглавлял толпу предприниматель и «борец за права человека на кавказе» микаэл стурше  — владелец серверов сайта чеченских сепаратистов «кавказ-центр». четыре года назад он создал организацию «финско- гражданский форум», которая в воскресенье, по сообщениям «кавказ-центра», и провела акцию у церкви.священник написал в своем блоге, что прихожане были напуганы этим «незаконным митингом».в свою очередь стурше сообщил газете turun sanomat, что акция направлена не против верующих, а только против священника.как пояснил на своем сайте друг пастора, правозащитник и председатель антифашистского комитета финляндии йохан бекман, молари оказался под давлением беженцев с юга россии из-за того, что неоднократно критиковал деятельность на территории финляндии сайта «кавказ-центр». священник знает, о чем говорит: недавно он защитил докторскую диссертацию, посвященную «боевым экстремистским группировкам». сейчас борьба чеченцев с пастором молари перешла в стадию открытого конфликта. уроженцы северного кавказа называли священнослужителя агентом фсб и требовали, чтобы он не сообщал их фамилии российским силовикам. молари утверждает, что не имеет никакого отношения к спецслужбам. в личном блоге он написал, что стурше пришел на митинг в меховой шапке лидера чеченских боевиков мовлади удугова.

Лютеранство выступало против продажи индульгенций и за то,чтобы сделать обряды и богослужения скромнее и поклонение святыням.

Реш. 1:   в результате правления ивана грозного было создано постоянное стрелецкое войско, которое встало на постоянное вооружение страны. оно просуществует впредь до петра 1. дополнительное : биология: що таке двобічна симетрія? реш. 1:   це коли тварину можно поділити на дві частини дополнительное : українська література: що із життя однолітків вразило за творем блакитна дитина реш. 1:   коли я побачив назву повісті анатолія дімарова «блакитна дитина», тотрохи здивувався. дійсно, хіба може дитина бути блакитного кольору? «мабуть, фантастика», — подумалося мені. але насправді виявилося, що цейтвір — чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослої людини про своєдитинство. коли син письменника приходить додому із двійкою чизауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, дорікаючи йому, зі’виховною метою» розпові, яким слухняним та розумним ріс батькохлопчика. влакитна дитина — це ангел, якась ідеальна дитина, певно, якареально й не існує: «блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею тамамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяєрожевими щічками й докірливо дивиться на забілку повними всіх на світічеснот голубими очима».проте батько-пі чомусь стає трохи ніяково, як і йогосинові-бешкетнику, у нього також палають вуха від сорому: «адже коли боця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п’ятий «б»клас, вона не вирвалася б звідти живцем. а якщо й вирвалася б, то зобдертими крилами. і найбільше отого блакитного пір’я, звичайно ж,лишилося б у моїх жменях! »розповідь починається з метафоричної притчі про чарівний містокпам’яті. місточок провисав над безоднею, і по один бік жила людина, а подругий було все, що потрібно їй для життя. і жити б людині вічно, коли бмісточок не вужчав з кожним днем. стурбована, щоразу набирала людинавсе більше припасів. але чим важчою ставала її ноша, тим вужчим —місточок. автор говорить, що він також стоїть над такою «прірвою», а потой бік — прожиті роки: «і доки не щез місточок моєї пам’яті, будуходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». аленевблаганний час віддаляє автора від нього ж самого, коли він бувхлопчаком… отже, із теплотою анатолій дімаров перекидає місток іздорослого життя в дитинство, яке припало на важкі воєнні та післявоєнніроки. переходить через місточок і знову опиняється в дитинстві — змолодою мамою, молодшим братом, друзями.статків у родини не було. мама — вчитель, зарплатня невелика, але вприміщенні є етажерка з книжками та зошитами. толя любить читати,учитель навіть поставив йому двійку через те, що хлопецьчитав на уроці «тараса бульбу», уявляючи себе лицарем. навесні хлопці,не зважаючи на небезпеку, катаються на кригах, майже всі літні канікулипроводять на річці — купаються, ловлять рибу та раків. автор навітьвисловлює цікаву, на мій погляд, думку про те, що люди, які виросли наберегах таких чистих і веселих річок’, не можуть бути злими й похмурими.а ще діти катаються на конях, ганяють по лісу, роблять набіги на чужігороди та садки! мене вразив епізод, коли толя з приятелем ваньком, вирішивши налякатидівчат, бере до рота жабеня. але, злякавшись, завуча, випадково ковтаєжабку. ночами хлопчик прислухався: чи не стрибає вона у нього в животі. ісміх, і гріх, як то кажуть! з теплотою герой розповідає про своїх учителів: павла степановича,віктора михайловича, галину іванівну. останнім двом хлопці-бешкетникинавіть одружитися: обкидали зіпсованими яйцями залицяльникавчительки, і та була змушена йти на виставу з віктором михайловичем.через місяць вчителі побралися. але з найбільшою любов’ю анатолійдімаров згадує свою люблячу матір. між дітьми та мамою склалисядовірливі, щирі стосунки. вона, на відміну від односельців, ніколи нелає та не б’є своїх синів. із гордістю толя каже: «моя мати найкраща всвіті! »отже, толя — не блакитна дитина, не янгол. це звичайний хлопець, ушкільному житті якого було багато пригод — веселих і не дуже. звісно, щоанатолій дімаров, пам’ятаючи, яким він вбув у віці свого сина, кращерозуміє власну дитину. адже за розвагами та бешкетами він помічав ужитті важливі речі й цінував їх: уміння мріяти, товаришувати,відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра йсправедливості, тонке відчуття краси природи, почуття гумору.