Написать сочинение по произведению евгений онегин на тему " любви евгения онегина и татьяны лариной.что мешает взаимопониманию между любящими? " сдавать много прошу не с ! ​

ответ:

объяснение:

роман "евгений онегин" создан с удивительной тонкостью поэтического мастерства, которое нашло выражение и в композиции и в построении сюжета, и в ритмической организации романа. а.с. пушкин создал роман в стихах. подобно поэме байрона "дон жуан". главный герой произведения а.с. пушкина - молодой. привлекательный, неглупый человек, дворянин. пушкин относится к своему герою с симпатией и со значительной долей иронии. в 1 главе поэт рассказывает о жизни молодого повесы евгения онегина в петербурге. о том как и кем он воспитывался: сперва за ним ходила, потом мосье ее сменил, ребенок был резов, но мил. в пору юности он вел себя точно так, как молодые люди его круга, то есть "по-французски совершенно мог изъясняться и писал, легко мазурку танцевал". но главной его наукой, признает пушкин, "была наука страсти нежной". жертвой любви, как позднее мы узнаем, и пал евгений. пушкин подчеркивает, что "труд упорный ему был тошен", он рассказывает о жизни онегина, проводимой в ресторанах, в театрах, на , в ухаживании за женщинами. такой же жизнью жили тысячи молодых дворян. такой уклад жизни был привычен дворянскому сословию.

но не следует спешить с , определяя онегина в разряд "лишних". для своего круга он не был лишним. онегин занимал определенное место в светском обществе, где имел "счастливый талант" и возбуждал "улыбку огнем нежданных эпиграмм". так бы и протекала размеренно его жизнь, если бы не встреча с татьяной лариной. онегин даст влюбиться в себя татьяне, долго мучает и терзает ее. татьяна пишет письмо евгению с признанием в любви. девушка задает ему вопрос: "кто ангел ли хранитель или коварный искуситель? " кажется, неспособный к серьезному чувству, онегин отвергает ее любовь, которая для татьяны становится смыслом жизни. мечтательная, романтическая девушка "верит, что евгений послан богом". онегин тронут признанием татьяны, но не более того.

следующим необдуманным шагом являются взаимоотношения с ольгой лариной. онегин просто так, от скуки начинает ухаживать за ольгой лариной, невестой владимира ленского. девушка увлекается евгением, что, естественно, вызывает ревность ленского. переломным моментом во взаимоотношениях с девушками явилась дуэль евгения с ленским. поединок кончается трагически для владимира. и здесь наш герой словно прозревает: "онегин с содроганием" видит дело своих рук, как "труп оледенелый" юноши везут в санях. ленский убит "приятельской рукой". бессмысленность этого поступка становится очевидной. а что же татьяна? она молчаливо поддерживает в горе сестру. впрочем, ольга "не долго плакала", а увлеклась неким уланом, с которым вскоре пошла под венец. в татьяне борются любовь к евгению и неприязнь к нему, как к убийце ленского. девушка начинает вдруг понимать, что евгений не такой, каким она представляла его в своих мечтаниях. ветреный эгоист, сердцеед, человек, несущий боль и слезы другим, а сам неспособный сострадать.

возвратившись в петербург, евгений встречает уже другую татьяну - светскую женщину, "законодательницу мод". он узнает; что теперь она замужем за важным генералом, героем отечественной войны. происходит удивительное превращение. теперь евгений ищет свидания с татьяной лариной, ставшей "равнодушною княгиней, неприступною богиней", томится, страдает. да, татьяна перестала быть похожей на провинциальную дворянку. сколько царственности во взоре! сколько величавости и небрежности! евгений влюблен, он преследует ее, ищет ответного чувства. но, увы! написано письмо, но ответа на него евгений не получил. и вот, наконец, они встретились. какой удар, какое разочарование! онегин отвергнут: "я вас прошу меня оставить". "как будто громом поражен" стоит евгений и чувствует вдруг внутреннее опустошение, свою ненужность. вот достойная концовка романа.

а.с. пушкин проверял своего героя истинным чувством -любовью. но, увы, не выдержал этого испытания главный герой романа: испугался, отступил. когда же наступило прозрение, оказалось, что уже поздно, ничего вернуть и исправить нельзя. таким образом, роман "евгений онегин" - не просто рассказ об эпохе, в которой "отразился век и современный человек", но и трогательная несостоявшейся, пропущенной любви.

цікаві факти, а біографію можна знайти у вікіпедії

22 серпня виповнилося б 97 років одному з найвизначніших письменників хх століття рею бредбері (22 серпня 1920 – 5 червня 2006). за своє довге життя бредбері написав 11 романів, понад 400 фантастичних повістей та оповідань, 21 п’єсу, а також інші літературні твори, кіносценарії, вірші, статті.

«коли мені було 19 років, я не міг вступити до коледжу: я був з бідної родини. грошей у нас не було, тож я ходив до бібліотеки. три дні на тиждень я читав книги. в 27 років замість університету я закінчив бібліотеку», - так він написав у своїй автобіографії.

бредбері рано зрозумів, що хоче стати письменником – почав з того, що у 12 років не маючи достатньо грошей для придбання нових книг, написав продовження до «великого воїна марса» берроуза. і до останніх днів кожного ранку сідав за рукопис, бо вірив, що кожний написаний твір продовжує йому життя. останній роман автора із символічною назвою «літо, прощавай» побачив світ у 2006 році.

рей бредбері мав унікальну пам’ять. він стверджував, що пам’ятає події свого дуже раннього дитинства, коли він фактично був ще немовлям. психологи стверджують, що такі ранішні спогади властиві людям з багатою фантазією і вони не є справжніми. проте, хто зна…

з дитячими пов’язані і стосунки рея з батьком. начебто тут має місце дитяча образа. мати дуже опікувалася маленьким реєм, він був молодшим сином, о вона до цього вже втратила двох дітей. до шести років хлопчик   пив молоко з пляшечки. одного разу батько не витримав, відібрав в дитини пляшечку и жбурльнув   об стіну, пляшечка розбилася. у своїх творах бредбері часто робив посвяти або втілював образи своїх родичів у літературних персонажах. він згадував усіх, крім батька. лише після смерті батька   рей присвятив йому книгу «ліки від меланхолії»: «батькові з любов’ю, що прокинулася так пізно і навіть здивувала його сина».

а ще одного разу в дитинстві маленький бредбері став свідком жахливої автокатастрофи, після чого дав собі обіцянку ніколи не сідати за кермо.

коли рей закінчував школу, в родини не було грошей на пристойний одяг, в америці лютувала велика депресія. хлопцеві довелося йти на випускний в костюмі його дядечка. справа в тому, що дядечко помер у вуличній стрілянині, й мамі довелося заштопувати дірки від куль на піджаку.

з дружиною рей познайомився у книгарні ) вони прожили разом 56 років, та виховали чотирьох доньок.

в одному з інтерв’ю бредбері зізнався, що його заповітною мрією є подорож на марс, і навіть жартома просив поховати його там в банці з-під капустяного супу.

цікавий також факт, що роман письменника «451 градус по фаренгейту», що приніс йому світову славу, вперше був опублікований в 1951 році у журналі «playboy», який щойно з’явився. ось так, до речі, виглядала обкладинка того номеру.

ще розпові про випадок з життя письменника, коли він єдиний раз не стримався та дозволив собі нецензурну лайку. це сталося на занятті в одному з коледжів, коли студенти намагалися трактувати роман «451 градус по фаренгейту» та зовсім не зважали на заперечення автора.  

в одному з останніх інтерв’ю в бредбері спитали, чому багато з його прогнозів не виповнилося, зокрема чому досі немає поселень людей на марсі, на що він досить різко відповів: «тому що люди - ідіоти». він сказав, що люди вигадали такі безглузді речі, як одяг для собак, посаду рекламного менеджера й «штуки на зразок айфону». якби люди більше розвивали науку, вивчали космічний простів, важко навіть уявити, яким би був зараз наш світ. але сучасне суспільство, на думку бредбері, «хоче займатися споживанням – пити пиво і дивитися серіали».

тим не менш, твори бредбері сповнені оптимізмом та вірою в людство. вони демонструють проблеми, які людям необхідно подолати, щоб рухатися у світле майбутнє. в цьому їх найбільша цінність для читача.