Темі першої світової війни в українській літературі присвячено обмаль творів (кілька оповідань марка черемшини та новел василя стефаника). як ви можете пояснити таку незацікавленість вітчизняних письменників цією надзвичайно важливою подією у світовій історії?

скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. на жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

ліна василівна костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. перебуваючи ранньою весною у польщі, ліна костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці одрі скресала крига. здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів». буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша ліни костенко «чайка на кри­жині». другий твір «крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «а як же людина? а що ж людина? » — тривожно звучать риторичні пи­тання. поетеса знає відповідь. людина

живе на землі.сама не літає.а крила має.а крила має!

ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. у когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «людина нібито не літає… а крила має. а крила має! » останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас