Твір-роздум на тему краса і велич дружби.

Уній народжується краса, гармонія,  лад,  єдність.  любов  —  радість,  любов  — джерело натхнення. споконвічна тайна людського буття. і щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. від ярославни, від «слова о полку ігоревім» через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… петрарка, шекспір, шевченко, пушкін, франко, леся українка, сосюра, павличко, ліна костенко…людина, серце якої не плакало від солодкої муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. а якщо бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. і не один закоханий повторював печальні франкові слова, де і «розпука», і «невтишима тоска», де «любов… плаче так гірко». кохання робить людину красивішою, облагороджує її. у душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, «любов душ. — це лад, це ум природи», — стверджують поети світової класики. любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. і ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її. * моя любове! я перед тобою.* бери мене в свої блаженні сни, —з трепетом і ніжністю звертається ліна костенко до цього всеперемагаючого почуття. в любові є такі падіння-піднесення в «нерозшифрованої муки невідворотну німоту», що це проймає все людське єство і може залишити зарубку таку, що ще довго потім «сахається розгублена душа, почувши раптом тихі кроки щастя». великі печаль серця, що, здається, увібрано всі смутки молоди ровесників різних часів і народів, промовляє до нас і сьогодні пристрасними словами василя симоненка: * дні і ночі думать про тебе,* виглядати тебе щомить —* лиш для цього, їй-богу, треба,* тричі треба на світі жить! любов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. цим почуттям керувати неможливо. бо так вже створено світ, що не завжди виникає взаємність у коханні. і тоді здається, що найстрашнішої кари, муки та сліз не треба. василь симоненко писав: * ні, я б не став тебе вогнем палити,* з тобою б розквитався без жалю: * я б побажав тобі когось отак любити,* як я тебе люблю.силу, велич диво любові виміряти не в змозі ніхто. це вона робить будні святами, світ стає сонячним, гарним, це вона запалює серця людські чарівним вогнем. земля зацвітає не лише весною, і білим цвітом стає «перший сніг», і душа стає «на повен зріст», «коли люблю, коли сміюся, коли зітхаю в падолист», — зізнається г.чубач в одній з поезій.любов перемагає все. безсилими стають перед нею ненависть, зло, хвороби. любов рятує від усіх бід і незгод. і щасливий той, кому доля подарувала цю красу, цю велич, цю силу. і, дякуючи богові за те, що нагородив мене цими неоціненим скарбе”і, звертаюся до своєї любові: * і скажу долі, що ти є,* бо ж я могла. тебе і не зустріти.* нехай мені святе ім’я твоє* є і в сльоту горіти.* народе мій, до тебе я ще верну…* (в. стус)

Зайди на сайт укрлиб и набери це в пояскивике