Просто перевести текст в !






единственный женский образ в «слове о полку игореве» — образ ярославны, жены игоря. он всегда привлекал читателей, вдохновлял художников, композиторов, поэтов. на фоне мужественных воинов, на фоне грозных битв и кровопролития образ этой нежной, красивой женщины является неповторимым. ярославна'— персонаж . она была дочкой галицкого князя ярослава осмомысла. настоящее имя княгини — ефросинья.



князь игорь святославич — честный и открытый, он любит свою родину, способен отдать за нее собственную жизнь. но за сильными плечами мужественного этого воина стоит нежная и любящая жена, которая героически ждет возвращения любимого мужа. игорь в неволе создает планы будущего побега. а в это время его милая ярославна готова полететь на край света к милому мужу, чтоб залечить кровавые раны на его сильном теле.

автору чужд религиозно-аскетический взгляд на женщину; по его мнению, женщина не «сосуд дьявола», не источник всех бед и несчастий мужчины, а верная и преданная , горячо любящая своего «ладу» и силой своей любви ему вернуться из плена.

рано утром, когда не спит только охрана, выходит ярославна на городской вал и, плача, укоряет ветер-ветровей за то, что он мечет стрелы половецкие на воинов-русичей. возникает вопрос: почему плачет ярославна в путивле, ведь игорь был князем в новгороде-северском? исследователи говорят, что путивль был укрепленным городом и естественно, когда половцы пошли на русь, ярославна перебралась в более безопасное место. не совсем ясно, почему плачет ярославна на «забрале».

города-крепости ограждались стеной, на верху которой делался , защищенный с внешней стороны забралом — бруствером. на этом стоял народ, провожая своих воинов в поход; когда враг окружал город, отсюда на него сыпался град стрел. возможно, существовал некий обычай, когда на городской стене оплакивали погибших в далеком бою. так же на берегу днепра оплакивала мать своего сына ростислава. «готские красные девы» поют на берегу моря, плещет «лебедиными крылы на синем море у дону» дева обида, «девици поютъ на дунай». не было ли обычаем петь и плакать именно на берегу? не потому ли «слово о полку игореве» подчеркивает, что поражение войск игоря произошло «на брезе быстрой каялы», то есть в месте скорби?

трижды обращается скорбящая жена к силам природы, стремясь облегчить страдания мужа. обращается к буйному ветру, который принял сторону врага и шлет на русичей тучи половецких стрел. обращается она и к днепру-славуте, просит его сквозь слезы: «възлелей господине мою ладу къ мне, а быхъ неслала къ нему слезъ на море рано». рыдая в отчаянии, ярославна обращает свой скорбный плач-заклинание к третьей стихии — солнцу пресветлому, чтобы оно в поле безводном горячими лучами своими не мучило жаждой воинов. все три строфы плача ярославны начинаются одинаковым зачином-запевом, что роднит данное произведение с народной песней: «ярославна рано плачет в путивле на забрале аркучи».

автор «слова о полку игореве» точно передает образы природы. так, например, он сравнивает ярославну с птицей «зегзицей». принято считать, что зегзица — это кукушка. однако издавна эмблемой печали у славян была не кукушка, а чайка. м. шарлеман писал: «следует напомнить, что на десне между коропом и новгородом-северским крестьяне называют иногда «гигичкой», «зигичкой», «зигзичкой» чайку, по- «пигалицу» или «чибиса». ярославна в своем отчаянии больше похожа на чайку, которая с таким же отчаянным криком летает над водой.

обратим внимание: в порыве тоски и печали ярославна просит силы природы ослабить муки не только ее мужа, она переживает о судьбах всех воинов-русичей: «светлое и тресветлое слънце! всемъ тепло и красно еси: чему господине простре горячюю свою лучю на ладе вой? въ поле безводне жаждею имъ лучи съпряже, тугою имъ тули затче».

ярославна не только верная жена, но и сознательная пламенная патриотка своего государства, которая выступает от имени всех жен . заметим, что автор «слова о полку игореве» упоминает плачи несколько раз: плач ярославны, плач жен воинов, падших в походе игоря, плач матери ростислава. плачи же имеет в виду автор и тогда, когда говорит о стонах киева, чернигова и всей земли после похода игоря.

многократно он отвлекается от повествования, прибегая к лирическим восклицаниям, столь характерным для плачей: «о, руская земле! уже за шеломянемъ еси! »; «то было въ ты рати и въ ты плъкы, а сицей рати не слышано! » лирический плач ярославны, ее обращение к силам природы словно вторит «золотому слову» святослава, его обращению ко всем князьям.

ответ:

автору чужий релігійно-аскетичний погляд на жінку; на його думку, жінка не судина диявола», не джерело всіх бід і нещасть чоловіки, а вірна та віддана помічниця, щиро любляча свого «ладу» і силою своєї любові є йому повернутися з полону.

рано вранці, коли не спить тільки охорона, виходить ярославна на міський вал і, плачучи, докоряє вітер-ветровей за те, що він метає стріли половецькі на воїнів-русичів. виникає питання: чому плаче ярославна в путивлі, адже ігор був князем в новгороді-сіверському? дослідники кажуть, що путивль був укріпленим містом і природно, коли половці пішли на русь, ярославна перебралася в більш безпечне місце. не зовсім ясно, чому плаче ярославна на»забралі".

міста-фортеці захищалися стіною, на верху якої робився поміст, захищений із зовнішнього боку забралом-бруствером. на цьому і стояв народ, проводжаючи своїх воїнів в похід; коли ворог оточував місто, звідси на нього сипався град стріл. можливо, існував якийсь звичай, коли на міській стіні оплакували загиблих в далекому бою. так само на березі дніпра оплакувала мати свого сина ростислава. «готські красні діви» співають на березі моря, хлюпає «лебединими крылы на синьому морі біля дону» діва образа, «девици поютъ на дунай». чи не було звичаєм співати і плакати саме на березі? чи не тому "слово о полку ігоревім" підкреслює, що поразка військ ігоря сталася "на брезі швидкої каяли", тобто в місці скорботи?

тричі звертається скорботна дружина до сил природи, прагнучи полегшити страждання чоловіка. звертається до буйного вітру, який прийняв сторону ворога і шле на русичів хмари половецьких стріл. звертається вона і к дніпру-славуті, просить його крізь сльози: «възлелей господине, мою ладу кь мені, а быхъ неслала кь нього слезъ на море рано». в розпачі, ярославна звертає свій скорботний плач-заклинання до третьої стихії-сонця пресвітлому, щоб воно в полі безводному гарячими променями своїми не мучило спрагою воїнів. всі три строфи плачу ярославни починаються однаковою зачином-заспівом, що зближує цей твір з народною піснею: «ярославна рано плаче в путивлі на заборолі аркучи».

автор «слова о полку ігоревім» дуже точно передає образи природи. так, наприклад, він порівнює ярославну з птахом "зегзіцей". прийнято вважати, що зегзица — це зозуля. однак здавна емблемою печалі у слов'ян була не зозуля, а чайка. м. шарлеман писав: «слід нагадати, що на десні між коропом і новгородом-сіверським селяни називають іноді «гигичкой», «зигичкой», «зигзичкой» чайку, по-російськи «пигалицу» або «чайки». ярославна у своєму розпачі більше схожа на чайку, яка з таким же відчайдушним криком літає над водою.

звернемо увагу: в пориві туги і печалі ярославна просить сили природи послабити борошна не тільки її чоловіка, вона переживає про долі всіх воїнів-русичів: «світле і тресветлое слънце! всемъ тепло і червоно єси: чому панові простре гарячої свою лучю на ладі виття? въ поле безводне жаждею имъ промені съпряже, тугою имъ тулі затче».

ярославна не тільки вірна дружина, а й свідома полум'яна патріотка своєї держави, яка виступає від імені всіх дружин росіян. зауважимо, що автор «слова о полку ігоревім» згадує плачі кілька разів: плач ярославни, плач дружин російських воїнів, полеглих в поході ігоря, плач матері ростислава. плачі ж має на увазі автор і тоді, коли говорить про стони києва, чернігова та всієї російської землі після походу ігоря.

багаторазово він відволікається від розповіді, до ліричних вигукувань, настільки характерним для плачів: "о, руська землі! уже за шеломянемъ еси! » ; "то було в'ї ти раті і в'ї ти пльки, а сіцей раті не чути! "ліричний плач ярославни, її звернення до сил природи немов вторить "золотому слову" святослава, його зверненню до всіх руських князів.

объяснение:

ответ: єдиний жіночий образ в «слові о полку ігоревім» - образ ярославни, дружини ігоря. він завжди читачів, надихав художників, композиторів, поетів. на тлі мужніх воїнів, на тлі грізних битв і кровопролиття образ цієї ніжної, гарної жінки є неповторним. ярославна'- персонаж історичний. вона була донькою галицького князя ярослава осмомисла. справжнє ім'я княгині - єфросинія.

князь ігор святославич - чесний і відкритий, він любить свою батьківщину, здатний віддати за неї власне життя. але за сильними плечима мужнього цього воїна стоїть ніжна і любляча дружина, яка героїчно чекає повернення коханого чоловіка. ігор в неволі створює плани майбутнього втечі. а в цей час його мила ярославна готова полетіти на край світу до милого чоловіка, щоб залікувати криваві рани на його сильному тілі.

автору чужий релігійно-аскетичний погляд на жінку; на його думку, жінка не «посудина диявола", не джерело всіх бід і нещасть чоловіки, а вірна й віддана помічниця, гаряче любить свого «ладу» і силою своєї любові є йому повернутися з полону.

рано вранці, коли не спиться тільки охорона, виходить ярославна на міський вал і, плачучи, докоряє вітер-вітрових за те, що він метає стріли половецькі на воїнів-русичів. виникає питання: чому плаче ярославна в путивлі, адже ігор був князем в новгороді-сіверському? дослідники говорять, що путивль був укріпленим містом і природно, коли половці пішли на русь, ярославна перебралася в більш безпечне місце. не зовсім ясно, чому плаче ярославна на «забралом».

міста-фортеці захищали стіною, на верху якої робився поміст, захищений з зовнішнього боку забралом - бруствером. на цьому і стояв народ, проводжаючи своїх воїнів в похід; коли ворог оточував місто, звідси на нього сипався град стріл. можливо, існував якийсь звичай, коли на міській стіні оплакували загиблих в далекому бою. так само на березі дніпра оплакувала мати свого сина ростислава. «готські червоні діви» співають на березі моря, хлюпає «лебедине крило на синьому морі біля дону» діва обида, «дівиці співають на дунай». чи не було звичаєм співати і плакати саме на березі? чи не тому «слово о полку ігоревім» підкреслює, що поразка військ ігоря відбулося «на брезе швидкої каяли», тобто в місці скорботи?

тричі звертається скорботна дружина до сил природи, прагнучи полегшити страждання чоловіка. звертається до буйному вітрі, який став на бік ворога і шле на русичів хмари половецьких стріл. звертається вона і до дніпра-славути, просить його крізь сльози: «в'злелей пана мою ладу кь мені, а бих неслала до нього сліз на море рано». в розпачі, ярославна звертає свій скорботний плач-заклинання до третьої стихії - сонця світлого, щоб воно в поле безводному гарячими променями своїми не мучило спрагою воїнів. всі три строфи плачу ярославни починаються однаковим зачином-заспівом, що ріднить цей твір з народною піснею: «ярославна рано плаче в путивлі на забралом аркучи».

автор «слова о полку ігоревім» дуже точно передає образи природи. так, наприклад, він порівнює ярославну з птахом «зегзіцей». прийнято вважати, що зегзіца - це зозуля. однак здавна емблемою печалі у слов'ян була зозуля, а чайка. м. шарлеман писав: «слід нагадати, що на десні між коропом і новгородом-сіверським селяни називають іноді« гігічкой »,« зігічкой »,« зігзічкой »чайку, по-російськи« манюня »або« чайки ». ярославна в своєму розпачі більше схожа на чайку, яка з таким же відчайдушним криком літає над водою.

звернемо увагу: в пориві туги і печалі ярославна просить сили природи послабити борошна не тільки її чоловіка, вона переживає про долю всіх воїнів-русичів: «світле і тресветлое сл'нце! всем 'тепло і червоно єси: чому пана простре горячюю свою лучю на ладі виття? в поле безводний жаждею їм промені с'пряже, тугою їм тули затче ».

ярославна не тільки вірна дружина, але і свідома полум'яна патріотка своєї держави, яка виступає від імені всіх дружин російських. зауважимо, що автор «слова о полку ігоревім» згадує плачі кілька разів: плач ярославни, плач дружин російських воїнів, полеглих в поході ігоря, плач матері ростислава. плачі ж має на увазі автор і тоді, коли говорить про стогонах києва, чернігова і всієї руської землі після походу ігоря.

багаторазово він відволікається від оповідання, до ліричних вигуків, настільки характерним для плачів: «о, руська землі! уже за шеломянем' єси! »; «те було вь ти раті і вь ти пл'ки, а сіцей раті не чув! » ліричний плач ярославни, її звернення до сил природи немов вторить «золотому слову» святослава, його зверненням до всіх руських князів.

объяснение: надеюсь, ты про украинский язык.