Гумористичний твір не величкій за розміром 7 букв

Уцентрі розповіді — дві жіночі постаті: дівчина-кріпачка усти-па, від імені якої ведеться розповідь, і ійолода панна, яка приїхала жити в маєток бабусі після закінчення курсу навчання в інституті благородних дівиць. устина — проста селянська дівчина, яка з самого дитинства живе в панському маєтку і є служницею. «на десятиліттях взяли мене в двір», — каже про себе у стина. одна з головних її рис — це гострий розум, який є їй швидко розбиратися в людях, правильно оцінювати ситуацію. її виховання ґрунтується на народній моралі, живе вона за божими заповідями. вдача в устини весела й життєрадісна. «я весела», — каже вона сама про себе. життя кріпаків нелегке. багато знущань від пані зазнала й устина, проте це не змінило її миролюбного характеру. «було, мене й б’ють (бодай не згадувать) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». проте життя устини й інших кріпаків змінюється з приїздом молодої панночки, інститутки. уже саме це слово — «інститутка» — дає право думати, що панночка — освічена людина. в інституті благородних дівиць, де вона навчалася, вихованок навчали всьому, що потрібне для «світського життя»: розмовляти французькою, співати, танцювати, володіти музичними інструментами, поводитися в суспільстві. та, мабуть, не вчили тому, що ті, хто в силу свого суспільного стану залежить від панів, такі ж люди, як і саме панство. інститутка спочатку справила на устину сильне враження своєю красою: «і що ж то за хороша з лиця була! здається, і не змалювати такої краси! » проте краса панночки виявилася лише зовнішньою ознакою, а душа в неї була далека від прекрасного. з самого початку, як тільки приїхала, панночка ніяковіла, знущаючись над дівчатами-кріпачками. але досить швидко перестала соромитися й дала волю своєму егоїстичному характеру — «охижі-ла», як зазначає авторка. особливо діставалося устині, яку панночка обрала собі за покоївку: «вона мене і щипає, і штрикає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає…» кріпачки для панночки — не люди, а власність, з якою можна поводитися будь-яким чином. устина ж усім бажає добра й щастя. сирота з самого раннього дитинства, вона дуже прихильно ставиться до оточуючих, усією душею горнеться до старої бабусі-кріпачки. тому устину й люблять дівчата-подруги. у своїх почуттях неписьменна устина раз у раз виявляється людянішою, вищою за виховану й освічену панночку. вона милується рідною природою, тягнеться до краси. її перше кохання, на відміну від почуттів панночки до полкового лікаря, щире та чисте. інститутка ж керується розрахунком. одружившись, вона прибрала до рук ще й кріпаків свого чоловіка. варто звернути увагу на такий факт: зображуючи інститутку, марко вовчок протягом усієї повісті не змалювала жодної позитивної риси її характеру. що ж стосується устини, то читач, навпаки, при всьому бажанні не може знайти негативного в її мові чи поведінці. устина — носій кращих людських рис і якостей, у той же час інститутка є уособленням усього негативного, що може тільки увібрати людина. марко вовчок у своїй творчості показала себе справжнім психологом, зумівши створити яскраві образи, котрі справляють незабутнє враження.